Правові засади діяльності та завдання органів прокуратури України
Правовими засадами діяльності органів прокурату-ри є Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», інші законодавчі акти (кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне, адміністративне, трудове законодавство тощо). Цими законами визначаються повноваження прокурора, організація, засади та порядок діяльності прокуратури. Так, у ст. З Закону «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що постають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів, таких, наприклад, як договори про надання правової допомоги, про порядок зносин прокурорів із судово-слідчими органами зарубіжних держав тощо.
Діяльність органів прокуратури регламентують також законодавчі акти, прийняті Верховною Радою України. До них належать: Дисциплінарний статут прокуратури України, Положення про класні чини працівників органів прокуратури України.
Крім згаданих нормативних актів, які регулюють діяльність органів прокуратури, слід також назвати відомчі акти, які видаються Генеральним прокурором України відповідно до Закону «Про прокуратуру». До них належать накази, вказівки, розпорядження, інструкції тощо.
Організація судових та правоохоронних органів
Закон «Про прокуратуру» складається з п'яти розділів1 і містить 56 статей. У ньому визначено завдання органів прокуратури, компетенцію та повноваження, порядок формування, систему та структуру, принципи організації та діяльності, основні функції (напрямки діяльності), роль та місце прокуратури в побудові демократичної, правової держави.

Завдання, що стоять перед органами прокуратури, сформульовано у ст. 4 Закону «Про прокуратуру». В ній, зокрема, говориться, що діяльність органів прокуратури спрямована на всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку. Завдання органів прокуратури полягають у захисті від неправомірних посягань:
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної таекономічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;
2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина;
3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування.
Як видно з цього формулювання Закону, завданнями прокурорського нагляду є захист різноманітних суспільних та особистих цінностей і благ. Це й зрозуміло, оскільки, запобігаючи будь-якому правопорушенню, прокуратура так чи інакше захищає не тільки суб'єктивні права та інтереси організацій і громадян, а й засади нашого суспільства і держави. У боротьбі зі злочинними проявами зусилля прокуратури також спрямовані на охорону підвалин нашого суспільства, якими є демократичний лад, су. веренітет, незалежність, гуманізм, правопорядок тощо.
Ці завдання прокуратура здійснює за допомогою зміцнення законності. Законність виступає для прокуратури удвох якостях: як мета прокурорського нагляду і як принцип організації та діяльності самої прокуратури.
Законність є загальним принципом нашої держави і права. Державні та громадські організації, посадові особи зобов'язані додержуватися вимог Конституції і чинних законів України. Органи прокуратури зобов'язані максимально використовувати наявні в їх розпорядженні засоби в інтересах громадян та держави.
Нагляд за додержанням і застосуванням законів Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство 
Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді 
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян 

Предмет та межі загального нагляду
На Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів покладається вищий нагляд за додержанням та правильнимзастосуванням законів всіма органами виконав,-чої влади (Кабінетом Міністрів, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного та господарчого управління і контролю, Урядом АР Крим), місцевими Радами народних депутатів та їхніми виконав-чо-розпоряд'чимиорганами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами і громадянами.
В теорії та практиці ця галузь прокурорського нагляду одержала закріплене вЗаконі про прокуратуру найменування загального нагляду.
Предмет загального нагляду обумовлений завданнями вищого нагляду за додержанням законів (ст. 4 Закону «Про прокуратуру») та практичними потребами у здійсненні заходів по зміцненню законності та правопорядку.
Виходячи з положень, які містяться у ч. 1 ст. 19 Закону «Про прокуратуру», предмет загального нагляду містить:
1. Відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами вимогам Конституції України та чинним законам.
До числа правових актів відносяться накази, інструкції, розпорядження, правила, статути, положення, колективні угоди та ін. Вони можуть бути видані посадовими особами або колегіальними органами.
За характером приписів акти поділяються на нормативні (мають загальний характер) та індивідуальні (акти застосування норм права). Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, які розповсюджуються на визначену господарську систему (відомчі акти), на конкретні органи, підприємства, установи, організації, територію (локальні акти). Серед нормативних актів слід визначити правила, інструкції, листи, вказівки міністерств та відомств, розпорядження голів державних адміністрацій, які передбачають адміністративну відповідальність на невжиття заходів з боротьби із стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями; статути підприємств та організацій, колективні угоди та ін. Оскільки прийняття нормативних актів, які не відповідають вимогам закону, порушують права багатьох громадян, підприємств, установ та організацій, тягнуть за собою відповідні порушення в індивідуальних актах, їхня законність перевіряється у першочерговому порядку. Що стосується індивідуальних актів (наприклад, наказ про прийняття на роботу, припис відомчого контролю посадовій особі та ін.}, то вони породжують права та обов'язки тільки вказаних в них суб'єктів права у конкретних випадках.
Прокурор оцінює акти, виходячи з їх відповідності Конституції та законам.
Прокурорський нагляд не розповсюджується на акти Верховної Ради, Президента,'К6нституційногоСуду, Верховної Ради АР Крим. Однак, на виконання припису закону про усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, визначені повноваження Генерального прокурора України щодо правових актів вищих органів державної влади, які суперечать закону. У випадку невідповідності Указу Президента законам України Генеральний прокурор у передбаченому законом порядку, звертається з поданням до Конституційного Суду України. Він може звернутися до Верховної Ради України з поданням про невідповідність законам правових актів Верховної Ради АР Крим (ст. 10 Закону «Про прокуратуру»)- В інших випадках Генеральний прокурор вносить подання або надсилає інформацію з викладенням своєї думки до органу, який прийняв рішення, що суперечить закону.
2. Додержання законів про недоторканість особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав.
Громадянам гарантується недоторканість особи (ст. 29 Конституції), ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки з підстав та в порядку, встановленому законом. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю, розглядають справи про адміністративні правопорушення, а також участь прокурора у розгляді кримінальних справ судом є однією з гарантій недоторканості особи.
Органи прокуратури захищають соціально-економічні, політичні, особисті права та свободи громадян, які передбачені розділом II Конституції, законами від 19.12.92 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вія 20.12.91 р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 21.11.92 р. «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», від 21.03.93 р. «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», від 17.04.91 р. «Лро реабілггацію жертв політичних репресій на Україні», від 5.11.95 р. «Про пенсійне забезпечення», від 22.10.93 р. «Про статус ветеранів війни та гарантіях їхнього соціального захисту», від 1.01.93 р. «Про зайнятість населення», від 14.10.92 р. «Про охорону праці», вщ 16.06.92р. «Про об'єднання громадян», від 2.10.92р. «Про інформацію», від 18.11.1993 року «Про вибори народних депутатів України» та ін.

Прокуратура у сучасному демократичному суспільстві виконує надзвичайно важливу пра-воохоронну роль, зміст діяльності якої визначається її місцем у системі органів державної влади, функціями та напрямами її діяльності, наданими законом повноваженнями для їх виконання.
Історія підтверджує, що зміст інституту прокуратури еволюціонував від представництва інтересів взагалі до інституту, що представляє інтереси держави. Більшість науковців вважає, що витоки прокурорського нагляду мають місце ще у стародавніх державах Європи і Азії. Але, на наш погляд, сьогодні можна вести мову про зовсім інші форми, які стосуються представництва публічних Інтересів.
Відомо, що в різних країнах історично склалися різні моделі прокуратури — від органу кримінального переслідування та підтримання обвинувачення в суді до тотального нагляду за додержанням та застосуванням законів. Україні, як державі постсоціалістичного типу, дісталася у спадок модель сильної прокуратури, яка здійснює відчутний вплив на стан законності і боротьби зі злочинністю, а також може суттєво впливати не лише на забезпечення конституційних прав і сво-бод громадян, але й на політичну та економічну ситуацію в державі. Безумовно, сучасним реаліям життя України найбільшою мірою відповідає незалежна, єдина, централізована система органів прокуратури багатофункціонального універсального типу.
Конституційна, адміністративна, судова реформи, які відбуваються в державі, проголоше-ний курс на входження до європейського правового простору зумовили потребу в подальшому реформуванні прокуратури, що в першу чергу стосується ЇЇ завдань та функцій. Ось чому щойно оприлюднена Концепція реформування прокуратури України, розробниками якої виступили Голо-вне управління організаційного і правового забезпечення Генеральної прокуратури України та Академія прокуратури при Генеральній прокуратурі України, не може залишити байдужими прак-тиків, науковців, усіх, кого цікавить стан законності і боротьби зі злочинністю у державі, а також подальша доля прокуратури в Україні. Враховуючи надзвичайну важливість і актуальність вива-женого вирішення питання реформування прокуратури, вважаємо за доцільне висловити свою ду-мку насамперед щодо концептуальних положень стосовно функцій прокуратури.
Ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» визначають чоти-ри функції органів прокуратури: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представни-цтво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за доде-ржанням законів органами, які проводять оперативно-розшу-кову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних спра-вах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Останнім пунктом фактично передбачено дві самостійні функції, а саме: а) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах; б) нагляд за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Кожна з них має свій предмет нагляду та свої особли-вості.
Згідно з пунктом 9 розділу XV Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію по-переднього слідства. Крім того, ст. 10 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокурорів обов'язок координувати діяльність по боротьбі зі злочинністю інших правоохоронних органів, а ст. 12 — здійснювати нагляд за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, що, по суті, можна розглядати як додаткові функції прокуратури. І, нарешті, ст. 4 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. покладає на органи прокуратури обов'язок вести боротьбу з кору-пцією. Таким чином, діюча модель прокуратури України передбачає виконання нею десяти функ-цій, половина з яких є наглядовими.
При виконанні наглядових функцій чинне законодавство наділяє прокурора правом пору-шувати будь-яку кримінальну справу, звертатися до суду з позовами або заявами
про захист прав і свобод інших осіб та інтересів держави, про визнання незаконними пра-вових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Саме ці повноваження є найбільш ефективною зброєю прокурора, яка забезпечує усунення порушень закону, відшкодування збитків, поновлення порушених прав, постановки питання про притягнення винних осіб до відповідальності, що, по суті, сприяє утвердженню законності.

Кадри органів прокуратури
Стаття 46 Закону «Про прокуратуру» встановлює вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих.
Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.
Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника прокуратури». Текст присяги затверджується Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.
На посади прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів — віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.
Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років. Порядок атестації визначається Генеральним прокурором України.
Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а та Розділ VII. Органи прокуратури України кож з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.
Не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.
Стаття 46і Закону «Про прокуратуру» визначає порядок і умови призначення на посаду військових прокурорів і слідчих.
Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту. Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до Закону «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру .

Згідно Конституції України ст 121 на прокурора покладаються такі функції: нагляд за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, дізнання та оперативно-розшукову діяльність; підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадян або держави в судах у визначених законом випадках; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів, пов’язаних з обмеженням свободи громадян. 
Визначимо, що розуміється під терміном „нагляд”, - це діяльність прокурора по забезпеченню додержання законів органами дізнання, попереднього слідства та іншими органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Особливістю прокурорського нагляду є його широкий круг повноважень, які позволяють йому вивчати матеріали справи та відміняти незаконні рішення і відновлювати законність. 

ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ
Ст. З Закону "Про прокуратуру" встанов¬лює, що правові основи організації і діяльно¬сті прокуратури визначаються Конституцією України, цим законом, іншими вітчизняними законодавчими актами та нормами, що випли¬вають із визнаних Україною міжнародних та міждержавних договорів. Статті 121 - 123 розділу 7 Конституції України визначають за¬гальні питання організації прокурорської системи, її функції, порядок призначення і звільнення та строк повноважень Генерального про¬курора, і встановлюють, що прокуратура - це єдина централізована система.
Безпосереднім і основним джерелом права про прокурорський нагляд є Закон "Про прокуратуру", який прийнятий Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. і діє донині з чисельними змінами і до¬повненнями, останніми з яких є зміни від 12 липня 2001 року, обу¬мовлені припиненням дії деяких перехідних положень Конституції.
У цьому законі визначені завдання прокуратури, її функції, прин¬ципи організації й діяльності, організаційна будова, порядок при¬значення на посаду прокурорів всіх рівнів, структура Генеральної та підлеглих прокуратур, повноваження прокурорів всіх рівнів щодо керівництва підпорядкованими органами прокуратури.
Закон містить норми, які встановлюють предмет прокурорсько¬го нагляду та повноваження прокурора щодо кожного його напряму (галузі), регламентує загальні положення участі прокурора у розгляді справ судами, передбачає вимоги до претендентів на посади про¬курорів і слідчих прокуратур, заходи правового й соціального їх захисту. Норми, що визначають ті чи інші аспекти правової основи ді¬яльності української прокуратури містяться також у багатьох галу¬зевих законах, у тому числі кодифікованих: КПК, ЦПК, ГПК, КЗпАП, Законах "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", та багато інших.
У більшій чи меншій мірі названі законодавчі акти містять нор¬ми, що регламентують процесуальний статус прокурора, його повноваження, правові засоби їх реалізації у різних судових і судо¬чинних інстанціях під час провадження кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ та під час реалізації від¬повідними правоохоронними органами своїх функцій.
Є багато міжвідомчих актів Генеральної прокуратури України та юридичних установ зарубіжних держав (меморандумів, угод, спільних протоколів, протоколів про наміри), що стосуються прокуратури, наприклад:
1. Меморандум про порозуміння між Департаментом Генерального Аторнея і Генеральною прокуратурою України з приводу співро¬бітництва в переслідуванні воєнних злочинців (від 20 серпня 1992 р.).
2. Меморандум взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади (від 25 вересня 1992 р.).
3. Угода про правову допомогу та співробітництво між Генераль¬ною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Литов¬ської Республіки (від 8 грудня 1992 р.).
Спільний протокол українсько-німецьких переговорів про спів¬робітництво в галузі правової допомоги у кримінальних справах 22-24 січня 1996 р. в Генеральній прокуратурі України в м. Київ (від 5 квітня 1996 р.).
Протокол про наміри між Генеральним прокурором України і Ге¬неральною прокуратурою Литовської Республіки (від 1 березня 2000 р.) та ін.
Міжвідомчі та відомчі акти з питань міжнародного співробітництва у вигляді наказів, інструкцій, листів Генерального прокурора, наприклад: 1. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохо¬ронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні зло¬чинів. (Наказ МВСУ, СБУ, Державної митної служби, Генеральної прокуратури України, Державного комітету у справах охорони дер¬жавного кордону, ДПАУ від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2). Про затвердження Інструкції про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. (Наказ Міністерства Юстиції України, СБУ, Верховного Суду України, ДДУзПВП (держ¬департамент України з питань виконання покарань), Генеральної прокуратури України, МВС, Державної податкової адміністрації України від 29 червня 1999 року № 34/5/22/103/512/326/73. Про організацію роботи органів прокуратури України в галузі між¬народного співробітництва і правової допомоги. (Наказ Генераль¬ного прокурора України від 26 листопада 1998 року № 11).
4. Про додержання вимог міжнародно-правових актів при розслі¬дуванні кримінальних справ (Лист Генеральної прокуратури від 20 серпня 1999 року номер 14-2-136-99), та інші, які містять нор¬ми, що передбачають повноваження Генерального прокурора у вирішенні питань про передачу на час допитів закордонним пра¬воохоронним органам осіб, котрі перебувають під вартою на те¬риторії України, а також правила стосунків органів прокуратури з цими органами у зв'язку з виконанням різноманітних процесу¬альних та інших дій.
Правову основу організації і діяльності прокуратури України до¬повнюють постанови Верховної Ради України, укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України. Цими підзаконними актами також регулюються різноманітні питання прокурорської діяльності. Так Указом Президента від 12.02.2000 р. "Про вдосконалення коор¬динації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" визначається комплекс повноважень прокурорів у ході реалізації ними цієї (координаційної) функції та її зміст. Положення "Про класні чини працівників органів прокуратури України", затверджене постановою Верховної Ради України від 6.11.1991 р., встановлює порядок присвоєння класних чинів прокурорським працівникам і т.д.
 Не менш важливе значення для впорядкування й удосконалення організації й діяльності прокурорських органів мають нормативні акти Генеральної прокуратури України. У відповідності із Законом "Про прокуратуру" (ч. 1 п.7 ст.15) Генеральний прокурор відповідно до за¬конів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції. Ці нормативні акти Генерального прокурора конкретизують положення законів, визна¬чають пріоритетні завдання і напрями у роботі органів прокуратури, розмежовують компетенцію територіальних і спеціалізованих про¬куратур, визначають порядок (методику) прокурорських перевірок та регулюють безліч інших питань прокурорської діяльності.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді.
Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцій прокуратури як представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово новою, оскільки і до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися до суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних інтересів громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді (статті 20,35 Закону України "Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише після цього вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій – загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж повинна бути ця трансформона функція, щоб відповідати конституційним вимогам?

Система і структура прокуратури.
Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями, система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 13 Закону. Система органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури[2]. (Додаток 1)
До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).
Вищою ланкою системи є Генеральна прокуратура, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію й тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.
Наступною ланкою системи є прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя, військова прокуратура ВМС України та військові прокуратури регіонів, які підпорядковуються Генеральному прокурору України і здійснюють керівництво прокуратурами нижчої інстанції.
До прокуратур нижчої ланки належать міські, районні, міжрайонні прокуратури та військові прокуратури гарнізонів.
Крім перелічених вище прокуратур Законом передбачено створення й інших прокуратур, до яких належать київська міжобласна спеціалізована прокуратура, спеціальні прокуратури, природоохоронні прокуратури та прокуратури з нагляду за додержаннями законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах.
Спеціалізовані (галузеві) прокуратури будуються за загальними принципами, вони виконують такі самі завдання і мають такі ж повноваження, що й територіальні прокуратури, але з урахуванням специфіки предмету нагляду.
На транспорті діють транспортні прокуратури на правах обласних і підпорядковані їм прокуратури з правами районних. На них покладається нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів органами, установами, підприємствами та організаціями залізничного, повітряного, річкового транспорту, органами внутрішніх справ на транспорті, а також розслідування злочинів, учинених на транспорті, які належать до компетенції прокуратури.
Прокуратури з нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокуратурам області і здійснюють нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів у в’язницях, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, лікувально-трудових профілакторіях і тимчасових слідчих ізоляторах на територіях виправно-трудових колоній.
Природоохоронні прокуратури діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей і здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону природи органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх відомчої незалежності[3]. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України.
Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України за поданням Президента України строком на п’ять років. У діяльності щодо здійснення нагляду за законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури.
Звільнення Генерального прокурора України протягом строку повноваження відбувається в разі вчинення ним злочину, порушення виконання службових обов’язків, у зв’язку неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я, а також за власним бажанням. В усіх випадках питання про відставку Генерального прокурора України вирішується Верховною Радою України.