Інститут апеляційного провадження був включений до цивільного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. „Про внесення змін до Цивільного проце¬суального Кодексу України".
Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Апеляційне оскарження й перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили), як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справи, і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і пере-віркою судом апеляційної інстанції їх законності та обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (пере-вирішення) з можливістю встановлювати нові факти, дослі¬джувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.
Таким чином, при апеляційному оскарженні заінтере¬совані сторони і інші особи, які беруть участь у справі, і вважають винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необгрунтованими, переносять до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.

1. Поняття судових доказів і засобів доказування. Предмет доказування
Здійснення завдань і досягнення цілей правосуддя по цивільних справах припускають застосування судом норм матеріального права для встановлення в ході судового розгляду фактичних обставин справи. Самі ж фактичні об¬ставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони, як правило, мали місце в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що .містять відомості про фактичні обставини справи.
Таке дослідження спрямоване на з'ясування наявності чи відсутності певних юридичних фактів (дій чи подій, що мають юридичні наслідки), з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків суб'єктів правовідносин. Таке дослідження джерел, що містять відомості про розшукувані юридичні факти, називається судовим доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані називаються доказами.

1. Поняття і значення заочного розгляду справи
Глава 8 нового ЦПК України "Заочний розгляд справи" розділу „Позовне провадження" встановлює умови і порядок розгляду справи в порядку заочного провадження заочного рішення.
Відновлення інституту заочного рішення- у чинному процесуальному законодавстві обумовлено рядом причин. Головна з них полягає в тому, що здійснення права на судовий захист неможливе без і закріплення дійових, ефективних і доступних правових механізмів, що забезпечують його реалізацію. Одним з таких механізмів є розширення гарантій прав і інтересів учасників процесу.
Судова практика засвідчує, що відповідачі не завжди прагнуть брати участь у змагальному цивільному судочинстві. Така ситуація обумовлюється рядом обставин, в тому числі і усвідомленням відповідачами законності та доведеності звернених до них позовних вимог, відсутністю належних юридичних процесуальних знань та навичок захисту, неба¬жанням залучати до процесу досить дорогу адвокатську допомогу.
За таких умов, в першу чергу через неявку відповідачів, суди змушені відкладати розгляд справи зі всіма насту¬паючими правовими наслідками ( порушення строків розгляду справ, збільшення судових витрат тощо).

1. Рішення, які звертаються до примусового виконання, і виконавчі документи
Рішення, ухвали, постанови суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, та ті, по яких допущено негайне виконання, викону¬ються примусово органами Державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. „Про виконавче провадження".
У примусовому порядку виконуються державним вико¬навцем, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення тощо).
Рішення про відмову в позовах про присудження, про визнання і встановлення фактів й правовідносин та пере¬творення правовідносин (знаходження громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості (ст.14 ЦПК), і виступають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації - видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок) чи правового статусу громадянина (органи реєстра¬ції актів громадянського стану - свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо).

1. Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень та ухвал суду першої і апеляційної інстанції
Касація - це спосіб оскарження судових рішень, які набрали чинності (законної сили), на підставах неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Процесуально-правовий інститут касаційного провадження у суді передбачає можливість оскарження рішень, ухвал, постановлених судом першої інстанції лише у зв'язку з по¬рушеннями матеріального чи процесуального закону та які не були оскаржені в апеляційному порядку, а також рішеннь і ухвал суду апеляційної інстанції. Основною функцією касаційного суду є перевірка законності розглянутих справ, в яких суд апеляційної інстанції не усунув істотні порушення закону або сам їх допустив, і забезпечення однакового застосування закону.
Касаційна система перегляду виникла у Франції, а потім була сприйнята багатьма європейськими державами (в деяких країнах вона має назву „ревізійний порядок"). Така система є додатковою гарантією захисту суб'єктивних прав та охоро-нюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

1. Поняття і сутність наказного провадження і судового наказу
Реформування цивільного процесуального законодавства України передбачає пошук шляхів оптимізації і раціоналізації правосуддя, підвищення його ефективності. В умовах обмеже¬ного фінансування і настільки ж обмеженого числа штатних одиниць у судовій системі значну роль може зіграти змен¬шення навантаження на суддів. З іншого боку актуальною є проблема процесуальної економії та своєчасного розгляду цивільних справ.
Саме реалізації цих цілей служить судовий наказ - інститут, включений до процесуального законодавства новим Ци¬вільним процесуальним кодексом України.

1. Загальна характеристика окремого провадження у цивільному судочинстві
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, створення умов здійснення нею особистих немай-нових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ст. 254 ЦПК в порядку окремого прова¬дження суд розглядає і вирішує такі справи:
1) про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;
2) про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим;
3) про усиновлення дітей, які проживають на території України;
4) про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;
5) про установлення фактів, що мають юридичне значення;
6) про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника;
7) про оскарження нотаріальних дій чи відмови в їх здійсненні.

Завдання, зміст та процесуальний порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду
Підготовка справи до судового розгляду є самостійною та обов'язковою стадією цивільного процесу. Метою зазначеної стадії цивільного процесу є забезпечення свочасного і правильного вирішення справи (ч.і ст.143 ЦПК).
Підготовка цивільних справ до судового розгляду про¬водиться з врахуванням особливостей тієї чи іншої категорії цивільних справ (трудових, житлових, земельних і ін.), а також характеру кожної конкретної справи. Ретельно проведена підготовка справи закладає основу для правильного її вирішення.
Законом встановлено, що до підготовки справи суддя приступає після прийняття заяви.
У ст.143 ЦПК містяться вказівки на найважливіші про цесуальні дії, які повинні бути вчинені суддею на стадії підготовки справи до судового розгляду. Разом з тим цей перелік процесуальних дій не є вичерпним і визначається конкретними особливостями тієї чи іншої цивільної справи.

Поняття позову
Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантуєть¬ся їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компе¬тентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяль¬ність по розгляду і вирішенню справи з спірних правовідносин (ст. 6 ЦК, статті 4, 5 ЦПК). Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя в справах, що виникають по спорах з цивільних, сімейних, трудових, коопе¬ративних, авторських та інших правовідносин (статті 1, 4 ЦПК), виступає позов^позовна вимога — асіїо — лат.).

1. Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій
Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій та їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією й іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, виступають основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі й засобами цивільного процесуального права.
Конституція України, на реалізацію положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р,1 , про те, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (ст. 8), визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.