1. Поняття і види судових постанов
Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді завершується прийняттям актів реалізації судової влади - судових рішень. В залежності від характеру вирішених судом питань судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рішення (ст. 208 нового ЦПК України).
Новий ЦПК чітко визначає порядок і форму ухвалення рішень та постановления ухвал суду. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду -суддями, які розглядали справу.
У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.

1. Поняття процесуального представництва та його значення
У цивільно-процесуальній літературі немає єдиної точки зору щодо поняття представництва в цивільному процесі. Окремі автори вважають, що процесуальне представництво -це правовідношення, в рамках якого одна особа (представник) здійснює в суді в межах наданих їй повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи ( яку представляють) з метою надання юридичної допомоги при розгляді цивільних справ і здійсненні захисту суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Такий підхід до визначення представництва не дає відповіді на питання, яким є таке правовідношення - матеріальним чи процесуальним. Якщо вважати їх процесуальними, то можна зробити висновок, що цивільні процесуальні правовідносини не можуть виникнути поза судом, що суперечить загально¬визнаній в теорії цивільного процесуального права точці зору, згідно з якою суд є обов'язковим суб'єктом цивільних проце¬суальних правовідносин. Якщо ж вважати, що представництво у цивільному процесі - це матеріальні правовідносини, то можна дійти висновку, що інститут представництва в цивіль¬ному процесі - це інститут цивільного права, а не цивільного процесуального права, що суперечить визнаній більшістю авторів точці зору.

1. Поняття принципів та їх значення
Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосудця тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

1. Суть і значення перегляду рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв'язку з
нововиявленими обставинами
2. Підстави перегляду рішень і ухвал суду у зв'язку з нововиявленими обставинами
3. Процесуальний порядок перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами

1. Поняття, значення і види процесуальних строків
Встановлений ЦП К процесуальний порядок цивільного судочинства забезпечує не тільки правильний, а й своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. При цьому обов'язковим є додержання норм цивільного процесуального права, забезпечен¬ня гарантій у здійсненні особами, які беруть участь у справі, інши¬ми учасниками процесу суб'єктивних процесуальних прав і вико¬нання покладених на них цивільних процесуальних обов'язків.
Своєчасному розгляду справи покликані сприяти процесу¬альні строки. Цивільні процесуальні строки — це встановлені ЦПК України проміжки часу для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві.
Значення процесуальних строків полягає в тому, що вони за¬безпечують стабільність і визначеність цивільних процесуальних правовідносин, цивільного провадження у справі; забезпечують суб'єктам правовідносин можливість належно підготуватися і виконати певні процесуальні дії; є процесуальними засобами впливу на поведінку несумлінних учасників процесу, на виконання ними процесуальних обов'язків засобами реалізації принципу раціональної процесуальної форми. Отже, цивільні процесуальні строки поряд з іншими цивільними процесуаль¬ними засобами покликані забезпечити гарантованість, реальність і оперативність судового захисту суб'єктивних прав заінтересо¬ваних осіб, які беруть участь у справі, та інтересів держави.

1. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов'язки
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу яких повинен вирішити суд.
Стороною, згідно зі ст. ЗО нового ЦПК України, можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава.
Обидві сторони є суб'єктами спірних матеріальних право¬відносин. Але оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану відповідь, то до моменту ухвалення рішення він допускає, що дані особи є суб'єктами спірних матеріальних цивільних правовідносин. Тому позивач і відповідач - це лише можливі суб'єкти оспорюваних прав і обов'язків.
Позивач - це одна зі сторін процесу, яка особисто або в ЇЇ інтересах звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені або оспорюються.
Відповідач - це інша сторона процесу, яка притягається судом до відповідальності за порушення або оспорювання ним права і охоронюваних законом інтересів за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на порушника свого права.

1. Поняття стадії судового розгляду цивільних справ
Судовий розгляд можна розглядати як інститут цивільного процесуального права і як стадію цивільного процесу.
Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права - це система норм, що регулюють суспільні відносини між судом та іншими учасниками процесу і діяльність суду та інших учасників процесу, спрямованих на розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, справ з адміністративних право¬відносин і справ окремого провадження.
Судовий розгляд як стадія цивільного процесу - це система процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямо¬вана на розгляд і вирішення цивільно-правового спору, справ, що виникають з адміністративних правовідносин, і справ окремого провадження.
Стадія судового розгляду є головною стадією цивільного судочинства, тобто в ній найбільш повно реалізуються завдання і принципи цивільного процесуального права, що стоять перед судом.
Варто розрізняти судовий розгляд і судове засідання. Ст.159 ЦПК передбачає, що судовий розгляд відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

1. Поняття витрат у цивільному процесі
Витрати по провадженню справи в цивільному судо¬чинстві складаються з двох видів - державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст.63 ЦПК).
Державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. В цивіль¬ному судочинстві державне мито — це грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копій документів - судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.
Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити відшкодування державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціо¬нування судової влади. Розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни з урахуванням їх майнового стану звільняються від його сплати.
Витрати, пов 'язані з розглядом справи, складаються: з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, перекладачам; з витрат на проведення огляду на місці, на розшук відповідача; з витрат, пов'язаних з виконанням рішення тощо. Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульований ст.ст. 63-81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України.

1. Поняття та види третіх осіб
Третіми особами називаються суб'єкти цивільних проце¬суальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Треті особи заінтересовані в результатах розгляду справи, як і сторони. На правове становище третіх осіб можуть вплинути наслідки розгляду спірної справи судом між сторонами. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий характер полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї - пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правовий характер полягає в недопу¬щенні постановления судом несприятливого для себе рішення. Спір, який розглядається судом, може тією чи іншою мірою торкатися інтересів інших осіб, бути пов'язаним з право¬відносинами, суб'єктом яких є особа, котра не бере участі в спорі. Тому рішення суду може стосуватися її матеріальних прав і обов'язків, вплинути на них чи призвести до такого стано¬вища, за якого вони виявляться фактично порушеними.

1. Завдання участі прокурора в цивільному процесі та його цивільно-процесуальна правосуб'єктність
Стаття 121 Конституції України визначає однією з функцій прокуратури представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом. У контексті цивільного судочинства дана конституційна норма має чіткий механізм реалізації, оскільки представництво в цивільному судочинстві - це давно сформований і існуючий інститут. Участь прокурора в цивільному процесі полягає в захисті інтересів держави або прав та законних інтересів громадян. Вона здійснюється шляхом порушення цивільних справ або шляхом участі в уже розпочатому провадженні цивільних справ.
Стаття 34 Закону України „Про прокуратуру" визначає, що прокурор, який бере участь у розгляді справ у суді, дотри¬муючись принципу незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону по всебічному, повному й об'єктивному розгляду справ і постанові судових рішень, заснованих на законі.
Таким чином, якщо раніше завданням участі прокурора був нагляд за дотриманням законності при розгляді цивільних справ у суді, то нині згідно з чинним законодавством головне його завдання полягає в сприянні суду у виконанні вимог закону в цивільному судочинстві.