УМОВИВІД БЕЗПОСЕРЕДНІ УМОВИВОДИ
Загальна характеристика умовиводів 
Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить у собі нове знання. 
Наприклад, коли з двох суджень: 1) "Кожен обвинувачуваний має право на захист" і 2) "Петренко - обвинувачуваний" виводиться третє судження "Петренко має право на захист", ми робимо умовивід. 
Умовивід за своєю структурою складніша, ніж поняття та судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи. 
Будь-який умовивід складається із засновків і висновку. 
Засновки - це судження, з яких виводиться нове знання. 
Висновок- судження, виведене із засновків. 
Наприклад, візьмемо умовивід: "Будь-який злочин суспільно небезпечний", "Крадіжка є злочин". Отже, крадіжка суспільно небезпечна. 
У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова "отже", - висновок. 
Умовивід - це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов'язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об'єктивної дійсності взаємопов'язані, підпорядковані певним законам, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших. 
Це не означає, звичайно, що нове знання можна вивести зі сполучення будь-яких суджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов'язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов'язаними, і тому вивести з них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід, не можна. Наприклад, із таких двох суджень: "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне", "Усі дерева є рослини" - не можна зробити ніякого висновку тому, що ці судження відображають об'єкти різних предметних областей, логічно не пов'язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом. 
У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань: 
1. Вихідне знання те, з якого виводиться нове знання - воно міститься в засновках умовиводу. 
2. Висновкове знання - міститься у висновку. 
3. Обґрунтовне знання - знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обґрунтовне знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і неодмінним. 
 За допомогою умовиводів здобувають знання опосередковані, або висновкові. 
 Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові). 
 Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів або явищ. Наприклад, "Ця стіна біла"; "На замку, яким замикали магазин, наявні сліди злому" і т. д. 
В істинності (або хибності) цих суджень ми переконуємося за допомогою живого споглядання предметів, не вдаючись до логічних доказів і міркувань. Щоб визнати, наприклад, судження "Ця стіна біла" істинним або хибним, досить поглянути на цю стіну. 
Безпосередні знання становлять незначну частину всіх наших знань. Основними знаннями є знання опосередковані. 
Опосередкованими (висновковими ) знаннями називаються знання, які ми виводимо з наявних, раніше здобутих знань. Наприклад, знання про виникнення життя на Землі, про походження людини, земних материків, гір, морів, про причини війн, сутність права тощо є знаннями опосередкованими, вони виведені з інших істинних знань. 
У кримінальному судочинстві пізнання також в основному є опосередкованим. Зумовлено це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт минулого стосовно моменту його розслідування і судового розгляду, і, отже, безпосереднє спостереження слідчим і судом даної події не може мати місця. Для пізнання істини в кримінальній справі існує лише один шлях: установлення фактів - слідів злочину і на їхній підставі відновлення злочинної події в цілому. Звідси вирішальна роль належить умовиводам у судовому дослідженні.