За словами Р. Давида, романо-германська правова сім'я є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося в сучас­ному світі¹. Сьогодні вона справедливо вважається найпо­ширенішою і найвпливовішою правовою сім'єю. Ця своє­рідна першість романо-германського права визнається навіть англійськими й американськими авторами.

Загальновизнаним центром романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. За останні сто­ліття спостерігається активне поширення цієї правової сім'ї за межі континентальної Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з'яв­лялися в інших частинах світу і регіонах двома основни­ми шляхами:

1) шляхом насильницької експансії романо-герман­ської правової сім'ї, що є наслідком колонізації європей­ськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, порту­гальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Ла­тинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

2) шляхом добровільноїрецепцпкргйпами інших регіонів основних положень романо¹германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).

Нині романо-германська правова сім'я охоплює пе­редусім правові системи країн континентальної Європи.

Романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи:романську і германську. До першої групи входять пра­вові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романо-германського права тяжіють правові сис­теми багатьох африканських держав (Бурунді, Габон, Гві­нея, Ефіопія, Єгипет, Конго, Кот-де-Івуар, Марокко, Ру­анда, Сенегал, Туніс, Чад тощо), а також держав Близького, Середнього і Далекого Сходу (зокрема, Ліван, Сирія, Ірак, Монголія, Японія, Південна Корея, Тайвань, Індонезія). Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, позаяк воно вступає тут у складну взаємодію з мусульмансь­ким і звичаєвим правом. Унаслідок цього в цих країнах фор­муються своєрідні змішані правові системи, що відрізняють­ся від класичного романо-германського зразка.

У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє з системою англо-американського права. Завдяки цьому там також виникають змішані правові сис­теми — своєрідні гібриди романо-германського й англо-аме­риканського права (наприклад, штат Луїзіана (США), про­вінція Квебек (Канада), Пуерто-Ріко, Шотландія, Півден-но-Африканська Республіка, Шрі-Ланкі, Філіппіни).

Особливе місце посідають правові системи сканди­навських країн і країн Латинської Америки. У порівняльно­му правознавстві існують три теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах систе­ми джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім'ї. Інші юристи вважають скан­динавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім'ями, що є дуже близькими до романо-гер­манського права. Прихильники третьої теорії також ви­знають їх самостійними правовими системами, проте за­значають, що вони знаходяться посередині між сім'ями романо-германського та англо-американського права.