Одним з видів досліджень, що проводяться в компа­ративістиці, є порівняння на макрорівні, коли об'єктом дослідження виступають окремі правові системи. Цей рівень традиційно вважається основним у порівняльному правознавстві, оскільки воно спрямоване головним чи­ном на розкриття взаємовідносин і взаємного впливу пра­вових систем сучасності, образно кажучи, на вивчення юридичної географії світу.

Питання про поняття правової системи, яке нале­жить до стрижневих у компаративістиці, є безумовно не­простим. Як справедливо зазначають О. І. Харитонова і Є. О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається малодослідженим. У сучасній юридичній літературі даються неоднакові визначення правової си­стеми, і майже кожне з них має своє «раціональне зер­но». Така різноманітність обумовлюється насамперед тим, що правова система є складним соціальним яви­щем, якому притаманні певні риси. їх з'ясування значною мірою сприятиме встановленню змісту поняття «право­ва система».

1. Правова система є частиною суспільної системи. Слід враховувати, що виникнення, розвиток, існування та функ­ціонування правової системи тісно пов'язані з дією в пев­ному суспільстві інших соціально-регулятивних систем (політичної, економічної, моральної, релігійної тощо).

2.     Правова система є єдністю позитивного права та тісно пов'язаних і взаємодіючих з ним юридично значущих ре­алій — юридичної практики, правової ідеології тощо. У цьо­му аспекті правова система є частиною більш широкого по­няття «правова дійсність», яке охоплює всі без винятку існуючі в суспільстві правові явища. Правова система відрізняється від правової дійсності тим, що вона поєднує в собі лише найбільш активні елементи правової дійсності, які так чи інакше стосуються позитивного права.

3.     Правова система існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією, які можна вважати націями в сучасному їх значенні і де відповідно встанов­люється своє, національне право. Тенденція до закріплен­ня державного і національного характеру правових систем посилилась внаслідок широкого руху в напрямку створен­ня національних кодексів, що мав місце в Європі в XIX столітті і перекинувся на інші континенти.

4.     Правова система має суттєве значення для харак­теристики права тієї чи іншої конкретної країни. За довгу історію людського суспільства право розвивалося голов­ним чином у певній країні у вигляді національної право­вої системи. Тому, характеризуючи право, звичайно гово­рять про національну правову систему.

5.  Правова система має територіальний характер. Він обумовлений тим, що за загальним правилом дія право­ вої системи окремої країни обмежується певною терито­рією, на яку поширюється суверенітет цієї держави.

6.  Правова система є історичним правовим явищем. Досліджуючи будь-яку правову систему, слід враховувати, що вона є системою, яка колись виникла, безперервно розвивається і колись припинить існування. Отже, право­ва система не залишається раз і назавжди даною, а по­стійно змінюється в ході історичного процесу. Втім, не всі її елементи розвиваються однаковими темпами.

7. Правова система акумулюює цінності даної історич­но конкретної цивілізації, культури, нації, так само як і принципові особливості економічного, політичного, духов­ного розвитку, самобутність юридичних відносин у конк­ретній країні.

8.      Правова система характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інфор­мації. Це дає підстави деяким вченим стверджувати, що правова система є особливим різновидом соціально-пра­вової пам'яті.

Перелічені риси свідчать про те, що правова система є багатоплановим явищем, яке включає цілий комплекс компонентів, що здійснюють нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини. Причому важливо зазначи­ти, що правова система — це не механічна сума складових, а нова, соціально-політична, ідеологічна, юридична якість, яка не властива окремим її частинам.