У всіх країнах романо-германської сім'ї норму права розуміють, оцінюють і аналізують однаково. На думку Р. Давида, цей аспект є одним з найважливіших елементів єдності романо-германської правової сім'ї при всій її гео­графічній довжині¹.

Особливості правових норм у романо-германському праві 1. Загальний характер. Вважається, що норма права в універсальній формі встановлює для невизначеної кількості випадків, які правові наслідки настають за тих чи інших фак­тичних обставин, що описуються абстрактно². Прагнення до створення абстрактних правових норм нарівні з бажанням охопити всі сфери права якісно структурованою норматив­ною системою є однією з особливостей правового стилю романського та германського права³.

Роль норми права як загального керівництва у вирі­шенні конкретних справ відповідає романо-германській традиції, згідно з якою право розглядається як модель соціальної організації. Норма права дозволяє законодавцю в необхідних випадках ефективніше втручатися в ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення певних цілей. З цього випливає, що норма права має більше зна­чення за правило, встановлене для застосування суддями в конкретній справі.

Важливою проблемою для романо-германської сім'ї є визначення оптимального ступеня узагальненості норм права, оскільки від її вирішення значною мірою залежить ефективність права. Фахівці зазначають, що норми пра­ва не повинні бути занадто загальними, оскільки в цьому разі вони припиняють бути досить надійним керівництвом для практики, проте не повинні бути і надмірно деталізо­ваними, бо вони призначені регулювати саме тип відно­син, а не застосовуватися як судове рішення, тільки до конкретної ситуації.

Ступінь узагальненості норми права не є однаковим для всіх галузей романо-германського права. Так, конкре­тизація норм публічного права повинна бути максималь­ною. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлума­ченні цих норм. А в приватному праві, де немає великої потреби нав'язувати суб'єктам права тверді юридичні рішення, конкретизація норм може бути мінімальною, і тому допускається високий ступінь узагальнення¹.

2. Значна роль юридичної науки у створенні норм пра­ва. Юридична наука традиційно займається упорядкуван­ням і систематизацією рішень, що приймаються у кон­кретних справах. Вона виявляє з маси конкретних справ чіткі основні принципи, загальні засади, якими в майбут­ньому можуть керуватися судді та юристи-практики. Зав­дяки формулюванню правових норм науковцями юри­дична практика звільняється від невідповідних або зайвих елементів.

3.            Пріоритет норм, що містяться в законодавстві.

Юристи романо-германської сім'ї сприймають право як розгалужене й величезне зібрання письмових текстів, що мають значення закону. Така увага до закону не є випад­ковою. Закон являє собою найприйнятнішу форму для втілення норм права як загальних правил поведінки. Річ у тім, що закон має загальний і неперсоніфікований ха­рактер: він застосовується щодо всіх, хто відповідає його умовам, з моменту набрання ним чинності та до його ска­сування¹. Особливе значення в романо-германському праві мають норми, що містяться в конституційних актах і кодек­сах. Наприклад, завдяки кодексам у праві з'являються до­сить загальні, систематизовані, легкодоступні для пошуку і розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, до­клавши мінімальних зусиль, можуть визначити, яким чи­ном повинні вирішуватися ті чи інші проблеми².

4.            Своєрідність зв'язку з судовою практикою. Ця своє­ рідність полягає, по-перше, в офіційному запереченні судо­воїнормотворчості. У країнах романо-германської право­вої сім'ї на відміну від країн загального права суди лише інтерпретують пов'язані з кожним конкретним випадком заздалегідь підготовлені тексти законів. Тому вважається, що судові рішення є наслідком розуміння законів судами³.