Про необхідність змін говорять там, де існуючий стан речей не задовольняє. Ринкові перетворення й аграрна реформа запо­чатковані у зв'язку з тим, що стара радянська адміністративно-командна система господарювання показала свою неефектив­ність. Більшість колгоспів і радгоспів, утворених у ході насиль­ницької колективізації, були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи експлуатації селян. Практикувався механізм "ножиць цін", тобто завищення цін на продукцію промисловості та зани­ження — на сільськогосподарську, що призвело до зубожіння се­ла. Внаслідок такого пограбування зростало відчуження селян від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до пра­ці, сільське господарство значно відставало від передових аграр­них технологій розвинених країн, що робило його щораз менш ефективним.

Механізм адміністративно-командної планової економіки пе­редбачав монополію державної власності на засоби виробництва, в тому числі природні ресурси, застосування жорстких методів бю­рократичного централізму в управлінні сільським господарством, тобто адміністративних наказів (команд) і примусу; самоврядуван­ня обмежувалося в усіх царинах суспільного життя, забезпечувала­ся майже повна зайнятість населення, але розподіл матеріальних благ здійснювався централізовано на плановій основі. Планування відігравало важливу роль, позаяк держава зосереджувала всі трудо­ві й матеріальні ресурси, а тому управляла ними для досягнення своїх цілей.

Що ж було поганим у плановій економіці? Безперечно, вона мала і свої плюси: майже 100% зайнятість населення, залучення практично всіх трудових і матеріальних резервів до суспільного розвитку, єдина централізована воля, яка спрямовувала суспільство на пошуки шляхів розвитку держави. Проте така система може бу­ти ефективною тільки за умови відсутності помилок в управлінні й плануванні: найменший прорахунок, помилка перекошували всю систему — саме через це й виникали дефіцити товарів широкого вжитку й черги у крамницях.