Правознавець

Каталог файлів

Головна » Файли » Адміністративний процес » Адміністративно-процесуальне право
Сутність управлінського адміністративного процесу
[ Зберегти (122.5 Kb) ] 04.01.2010, 14:07
Характеристики процесуальної форми адміністративного розгляду
Процесуального оформлення потребують такі елементи адміністративного розгляду як діяльність по забезпеченню пра-возастосування та діяльність по безпосередньому правозастосу-ванню. За наслідками аналізу процесуальних норм до змісту адміністративного процесу варто віднести такі елементи, як методи адміністративного розгляду, порядок його ведення та форми (актів) прояву. Порядок адміністративного розгляду є послідовністю вчинення дій, тобто послідовністю стадій та етапів адміністративно-процесуальної діяльності. Процесуальний порядок є складовою адміністративного розгляду, що не охоплюється поняттям змісту матеріальних норм.
Порядок розгляду адміністративних справ не варто ототожнювати з формою процесуальних актів. Вимоги до форми процесуальних актів не можуть бути розширені до змісту процесуального порядку. Наприклад, це стосується протоколу розгляду справи. Його форма не розкриває вимог до окремих процесуальних дій, які фіксуються у такому протоколі. Тому правий І.О.Галаган, який доводить теоретичну некоректність поєднання в одному понятті двох правових явищ - порядку та форми процесуальних дій. Тільки поняття загальної адміністративної процесуальної форми (правила, що стосуються всього провадження) має спільні точки дотику із порядком. Однак вона в цьому випадку буде зосереджувати у собі всі характеристики процесу діяльності, а не тільки порядок.
Порядок здійснення процесуальної діяльності має суттєву відмінність від матеріальних процедур, жодна з них не містить організаційні моменти. Матеріальним процедурам лідируючий суб'єкт (організатор) потрібен тільки на початку і на завершенні ланцюга триваючих у часі дій. Наприклад, підготовка проекту розпоряджень голови Хотинської районної державної адміністрації розпочинається за вказівкою самого голови адміністрації . Остання ж стадія прийняття рішення - розгляд його проекту уповноваженою особою - неможлива, за деякими винятками, без особи, що започаткувала цю процедуру (п.6.1.6. цього ж регламенту). А для процесуальних процедур лідируючий суб'єкт (організатор) потрібен на будь-якій стадії процесу за участю в ній об'єкта управління. Серед процесуальних дій учасників розгляду вирішальне значення мають владно-публічні дії лідируючого суб'єкта, індивідуальні процесуальні акти, що «керують» процесом. Порядок такого керівництва вказує в загальному, яким способом повинні рухатись матеріали справи до стадії остаточної кваліфікації (стадії вирішення справи, тобто правоза-стосування).
Організаційні відносини в ході розгляду адміністративної справи передбачають наявність керуючих і керованих, що взаємодіють. Поза процесом, у регламентарних (матеріальних) процедурах зокрема, керівні особи органу не мають об'єктів організаційного впливу. Регламенти забезпечують підготовку рішень керівництва при мінімальному втручанні останнього в процедури проектування таких рішень.
Метод процесуальної діяльності є її внутрішньою якісною характеристикою. Він проявляється, як і решта рис процесу, в безпосередньому виконанні процесуальних норм. При цьому не можна ототожнювати метод діяльності з її формами. Це призводить до теоретично невиправданих тверджень. Зокрема, Б.Б.Хангельдиєв до форм (методів), що використовуються в регулюванні поведінки, відносить одноособовість, колегіальність, узгодження чи заборону певних дій. Через цю його помилку форма процесуальної діяльності збігається з методом правового регулювання. Одноособовість і колегіальність справді варто віднести до двох основних форм (типів організації) роботи суб'єктів виконавчої влади. Однак узгодження, заборона вчинення певних дій - є елементами правового статусу суб'єкта управління, зміст яких розкривається у методах діяльності.
При цьому метод діяльності не зводиться до методу правового регулювання: останній знаходить свій прояв і в інших рисах унормованої діяльності (формах, порядку). Метод правового регулювання - "це внутрішньо пов'язана, органічно єдина та цілісна сукупність головних юридичних особливостей, що характеризують дану галузь права". Суб'єкти, строки важливі для процесу тому, що стосуються змісту окремих дій. Метод правового регулювання проявляється через них як зміст правових інститутів. Тому до вищенаведених рис адміністративного розгляду метод правового регулювання не варто відносити. Цілком виправдане твердження М.П.Орзіха про те, що до системи форм і методів діяльності суб'єктів застосування не варто вводити метод правового регулювання .
Метод діяльності проявляється у способах волевиявлення зацікавлених осіб стосовно змісту рішення процесуальних дій, спрямованих на досягнення локальної мети і розв'язання більш чи менш виокремленого в рамках адміністративного процесу завдання. Даний елемент процесуальної форми можна проілюструвати двома прикладами участі сторін у розгляді справ органами Антимонопольного комітету України. Так, при вчиненні такої процесуальної дії, як призначення експертизи, такий орган запитує осіб, що беруть участь у справі, їх пропозиції щодо змісту запитань, які належить ставити перед експертом 4. Вчинення іншої процесуальної дії - дослідження доказів - вимагає іншого методу взаємного впливу організатора провадження та сторони. Остання вправі активно доводити достовірність (об'єктивність) поданих нею доказів.
Способи здійснення цих процесуальних дій проявляють зв'язок дій учасників процесу з об'єктивними явищами світу -часом, речами (інформування учасників процесу за допомогою телефону, листа і т .д.), із простором (місце вчинення процесуальних дій). Прикладом такого зв'язку процесуальних дій учасників із часовими рамками є порядок задоволення заяви суб'єкта господарювання органами Антимонопольного комітету України. Якщо протягом 30-денного строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим .
Отже, суть процесу як розгляду справи полягає у способах участі в ньому об'єктів управління (фізичних і юридичних осіб). Такі способи складають механізм реалізації суб'єктивних прав указаних суб'єктів права. Розгляд у результаті такого підходу набуває значення, протилежного до того, що пропонується В.І.Антиповим. На його думку, розгляд справи особисто керівником органу носить характер внутрішнього інтелектуально-вольового акту і прийняття в ньому участі громадянином проблематичне. Однак припис закону про присутність особи на розгляді полягає не в пасивному вислуховуванні нею міркувань членів колегіального правозастосовчого органу, а в участі в обговоренні її питання нарівні з одноособовим чи колегіальним органом.
Третім елементом змісту адміністративно-процесуальної форми є форма прояву дій (актів) учасників адміністративного процесу та його організатора. Вимоги до такого прояву полягають у переліку обов'язкових реквізитів письмових актів і в системі умов вчинення усних актів.
Адміністративно-процесуальна форма як категорія теоретично найбільш плідна, коли вона розкривається через сукупність рис своєчасності способу зовнішнього прояву окремих вчинків учасника чи лідируючого суб'єкта (організатора) розгляду. Така «одиничність» дає можливість уникнути теоретичних непорозумінь, що виникають при ототожненні загальної адміністративної процесуальної форми з процесуальним правом, що регулює той чи інший тип процесуальної діяльності, з типом організації діяльності органу управління, що первісне унормований матеріальним правом. Процесуальна діяльність протікає не стільки згідно з процесуальною формою, скільки в процесуальній формі. А «одиничність» же адміністративної процесуальної форми показує багатогранність її проявів: зміст процесуального припису лідируючого суб'єкта, засновану на нормі права, операцію, результат дії, що закріплений в офіційному документі.
Типовим прикладом ототожнення процесуальної форми з правом є позиція В.В.Баранкової. Процесуальна форма знову ж таки визначається нею через нормативні вимоги до діяльності. Процесуальна форма не може бути нормативною моделлю, бо кожна сторона прояву права має свою нормативну модель: суб'єкт, об"єкт, дія, зміст дії, її форма. Тому правильним буде твердження про нероздільність діяльності та процесуальної форми як її зовнішньої сторони.
Так само основні типи організації прийняття рішень в управлінні не вказують на наявність чи присутність процесуальної форми. Наприклад, засідання виконкому є організаційно-правовою формою його діяльності. На засіданнях будь-якого колегіального органу можуть прийматись не тільки застосовні акти управління, а й нормативні акти, політичні заяви, рішення про проведення нарад, інших подібних організаційних неправо-вих заходів. Так, виконавчий комітет Чернівецької міської ради чітко розрізняє подання проектів рішень на розгляд виконкому та подання документів і матеріалів з інших питань, що готуються до засідання виконкому.
Засідання колегіального органу як організаційно-правова форма його діяльності не в усіх випадках тягнуть за собою правові наслідки, тому в їх основі лежать первісне тільки матеріальні процедурні вимоги. А для виникнення адміністративно-процесуальних відносин ця матеріальна організаційно-правова форма роботи виконкому буде служити лише матеріально-правовим «остовом», до якого мають приєднуватися власне організаційні форми взаємодії об'єктів і суб'єктів управління при покладенні на виконком обов'язку приймати правозастосовчі індивідуальні адміністративні акти.
В управлінні специфіка спеціальних питань, що вирішуються органами держави, органами місцевого самоврядування, вимагає особливих форм співпраці лідируючого суб'єкта (організатора) з керованим. Наприклад, порядок розгляду заявок на одержання захисту прав на винахід передбачає проведення особливих нарад, переговорів сторін організаційних відносин з питань факту та права. Ці форми процесу є сумішшю експертних досліджень і засідань з вирішення справи, тобто питань права . При цьому в управління переважно вирішуються питання факту. Вирішення питань факту означає віднесення конкретної обставини до юридичного факту, наявність якого треба встановити. Основне ж навантаження з вирішення питань права лягає на суд.

Категорія: Адміністративно-процесуальне право | Додав: pravoznavetc
Переглядів: 2971 | Завантажень: 528 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Четвер, 26.06.2025, 20:37
Вітаю Вас Гість