Правознавець

Каталог файлів

Головна » Файли » Державне право зарубіжних країн » Реферати
Конституційно-правовий статус людини і громадянина
[ Зберегти (97.0 Kb) ] 15.04.2009, 23:07
Конституційно-правовий статус людини і громадянина
У сучасному розумінні громадянство є основним об'єктивним визначенням усталеності правового взаємозв'язку окремої особи і держави. Головна ознака громадянства — стабільний зв'язок, який не може пориватися ні тимчасовим, ні навіть постійним проживанням на території іншої держави. Права і обов'язки громадянина закріплюють, як правило, конституція і закон про громадянство країни. Громадянство встановлює стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов'язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси й випливає обов'язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов'язаний додержуватися законів держави і виконувати обов'язки, встановлені державою.

Способи набуття і втрати громадянства
Філіація (франц. filiation від лат. films — син) — набуття громадянства у зв'язку з народженням. Закони різних держав базуються на принципах або "права крові", або "права грунту". Згідно з принципом "права крові" дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Згідно з принципом "права грунту" дитині надається громадянство держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків. Набуття громадянства за "правом крові" у правовій доктрині і законодавстві України та деяких інших держав називають набуттям громадянства "за походженням", а за "правом грунту" — "за народженням". Принцип "права крові", як правило, застосовується у поєднанні з принципом "права грунту": діє змішана система. Наприклад, у Законі "Про громадянство України" послідовно провадиться принцип "права крові", але діти апатридів і діти, батьки яких невідомі, набувають громадянства України з огляду на народження на її території, тобто за "правом грунту".
Натуралізація (укорінення) — індивідуальне прийняття до громадянства за проханням заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживання у країні (США, Австралія, Україна, Франція — 5, Англія — 7, Іспанія — 10 років).
Вимога додержання строків натуралізації від 5 до 10 років закріплена 1961 року в Конвенції ООН щодо скорочення безгромадянства.
Згідно із законом "Про громадянство України" (ст. 9) визначаються такі умови прийняття іноземців або апатридів до громадянства України:
1) визнання та дотримання Конституції України та законів України;
2) зобов'язання прийняти іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років;
4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні;
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;
6) наявність законних джерел існування.
Не можуть набути громадянства України особи, які вчинили злочин проти людства або насильницькі дії проти національної державності України, були засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Порядок натуралізації має дозвільний характер і встановлюється нормами національного права.
Трансферт (франц. transfert, від лат. transfero — переношу, переміщую) означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принципом поваги прав людини процедура трансферту здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населення дає свою згоду на перехід території до іншої держави і тим самим — на зміну громадянства. Крім того, окремим категоріям насе- лення, окремим особам надається право оптації — вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства через трансферт або зберегти громадянство держави — колишнього суверена. Оптацією називають також право вибору одного з двох громадянств, яке надається біпатриду з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства. У разі самовизначення нації і створення нової держави громадянство нової держави набувається мешканцями цієї країни згідно із законом про громадянство, як правило, автоматично. Згідно зі ст. З Закону "Про громадянство України" громадянами України вважаються:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1.991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (від 13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне місце проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх стран України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не до-сягли повноліття;


Категорія: Реферати | Додав: pravoznavetc
Переглядів: 4150 | Завантажень: 948 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.3/7
Всього коментарів: 1
1 алена  
0
очень нужен эт реферат :(((

Ім`я *:
Email *:
Код *:
П’ятниця, 27.06.2025, 02:26
Вітаю Вас Гість