СКЛАД ЗЛОЧИНУ

1. Поняття і значення складу злочину

1. Склад злочину - це сукупність встановлених у криміналь­ному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Отже, для того, щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що трапляється в реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння цього виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за такі суспільно небезпечні діяння особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і їй може бути призначене кри­мінальне покарання.

Таким чином, склад злочину є єди­ною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпеч­ному діянні особи означає, що є все необхідне для криміналь­ної відповідальності.

2. Елементи складу злочину

1. У кожному складі злочину виділяють його елементи, а саме: об'єкт злочину, об'єктивну сторону злочину (їх сукуп­ність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину (суб'єктивні ознаки складу). У своїй єдності ці об'єктивні та суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, що вира­жається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи без­діяльності), що заподіює чи створює погрозу заподіяння шко­ди об'єкту злочину.

Як обов'язкові (необхідні) ознаки об'єктивної сторони, як елемента складу, виділяють діяння (дію чи бездіяльність), су­спільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у зло­чинах із так званим матеріальним складом має бути встанов­лено причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину - це особа, яка вчинює злочин. Відповідно до ст. 18 «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчи­нила злочин у віці, з якого, відповідно до цього кодексу, може наставати кримінальна відповідальність».

Відповідно до ст. 19 суб'єктом може бути тільки осудна осо­ба, тобто така, яка під час вчинення передбаченого Кодексом діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керува­ти ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпеч­ного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану пси­хіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

У частині 1 ст. 22 передбачено, що кримінальна відпові­дальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачено у ч. 2 ст. 22 (на­приклад, вбивство, розбій, зґвалтування), - з 14 років.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознака­ми суб'єктивної сторони, як елемента складу злочину, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». Якщо немає вини особи, немає і складу злочину, навіть якщо в результаті його дії (бездіяльності) настали передбачені зако­ном суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відобра­жається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 передбачає умисел і його види: прямий і непря­мий. За прямого умислу особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передба­чала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. За непрямого умислу особа усвідомлювала суспільно небезпеч­ний характер діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 передбачає необережність і її види: злочинну са­мовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпев­неність полягає у тому, що особа передбачала можливість на­стання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернен­ня. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбача­ла можливості настання суспільно небезпечних наслідків сво­го діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.