Держава і право феодальної Англії

Британські острови були заселені кельтами-бритами, які жили в умовах первісного ладу. У середині І ст. Британія була завойована римлянами, але на початку V ст. вони були змушені її залишити. Починаючи з III ст. на Британію нападають германські племена англів і саксів, і після того, як з островів виведено було римські війська, вони посилюють свої напади. У жорстокій боротьбі місцеве населення було частково знищено, а частково відтіснено на захід і північ острова. Отже, завойовники не змішались з місцевим населенням, а поселились суцільною масою.

Тривала боротьба з місцевим населенням сприяла посиленню королівської влади у англів і саксів. У VI ст. виникло декілька держав. З кінця VIII ст. Англія стає об'єк­том нападу з боку датчан і норвежців, і у XI ст. нею управляє датська династія королів. У 1066 р. герцог Нормандії Вільгельм вторгся в Англію і після успішних військових дій став королем. Так закінчився англо-саксонський період англійської історії.

У період завоювання Британії англо-сакси проживали родовими громадами. Основним їх заняттям було землеробство. У подальшому панівною формою стала сусідська громада. Панувало громадське землеволодіння. У результаті феодалізації з'являються наділи землі, що стають власністю сім'ї. Зустрічаються великі земельні володіння.

Найчисельнішим класом Англії були вільні керли — повноправні громадяни. До панівного класу відносились керли, які мали чималі земельні наділи і, навіть, володіли рабами та мали напівзалежних людей-летів, які сидячи на їх землі, платили оброк.

Вільна людина могла стати рабом, продавши себе у рабство, а також заборгувавши. Рабство в Англії було досить розвиненим. Одні із рабів обробляли землю, інші знаходились при дворі. Раб міг викупитися на свободу.

Із зміцненням приватної власності земельні наділи подрібнювались. Економічне становище керлів почало погіршуватись (із-за воєн, тяжких повинностей, штрафів), і вони були неспроможні відбувати військову службу. Тому військова служба поступово стає справою знатних осіб І, таким чином, виникає військовий стан населення. За свою службу вони одержують не тільки пустопорожні землі, але й заселені. Розвивається протегування і держава його зміцнює. В одному з пам'ятників права — правді короля Ательтана (X ст.), ми знаходимо вимоги, щоб кожна вільна людина мала лорда. Разом з тим, лорд відповідає за поведінку людей, які знаходяться під його захистом. Закон короля Едмунда (біля 943 р.) встановлює, що кожен лорд «відповідає за своїх людей і за всіх, хто знаходиться на його миру і на його землі». До лордів переходить право юрисдикції. Отже, значна частина людей у результаті двох паралельних процесів — комменданції (знизу) і пожалування королівською владою тих або інших прав (зверху), а також надання земельних володінь у вигляді бенефіція (за умови відбування військової служби), стала залежною.

На IX ст. англо-саксонський державний устрій набув такого вигляду: село (вирішувались питання сівозміни, випасу тварин), сотня (розкладка податей між селами, розгляд судових справ, укладання угод), графство (розкладка податей між сотнями, питання оборони, розгляд цивільних і кримінальних справ). Вищою установою був вітенагемот — збори «мудрих», які складалися із короля, єпископів, вищих сановників двору, королівських дружинників, представників знаті. Вітенагемоту належало право обрання і повалення королів. Не дивлячись на це, королівська влада залишалась досить сильною до кінця англо-саксонського періоду.