США у міжвоєнний період. «Новий курс» президента Рузвельта. XVIII, XIX, XX, XXI поправки до американської конституції

США вступили у першу світову війну в квітні 1917р., їхня армія брала участь у бойових діях лише з літа 1918 p., на завершальному ета­пі війни. Втрати склали близько 50 тис. чол. убитими та 230 тис. пора­неними. За роки війни утричі зросла вартість американського експорту (з 2,4 млрд доларів до 7,9 млрд). США перетворилися на найбільшого у світі кредитора, на поч. 20-х років європейські держави були винні цій країні 11,1 млрд доларів. На цей час у США вироблялася половина сві­тового видобутку вугілля, 3/5 світового виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутку нафти, 85% світового виробництва автомобілів.

Президент В. Вільсон (1912-1920) неодноразово звертався до Кон­гресу із закликами закріпити за робітниками право на організацію та на укладання колективного договору, визнати «непорушним» право робітників на страйк. Лише тоді, на думку Вільсона, можна було роз­раховувати на встановлення «класового співробітництва» між робіт­никами і підприємцями та добитися того, щоб «праця і капітал не бу­ли антагоністами, а рівноправними партнерами». Водночас президент вважав, що ці зміни в праві повинні відбуватися виключно еволюцій­ним шляхом, а будь-які спроби революційного тиску на уряд мають придушуватися без коливань.

Закінчення війни означало скорочення військових замовлень та структурну перебудову економіки. Це породжувало труднощі, на які наймані працівники починали відповідати страйками і пікетами. При­вид російської революції 1917 р. навис над Америкою. Федеральний уряд та власті штатів відповіли «полюванням на червоних»: пересліду­валися ліві профспілки IPC (Індустріальні робітники світу), лідери Соціалістичної партії Америки (СПА) позбавлялися депутатських мандатів в Конгресі (Віктор Бергер) та в законодавчих органах штатів.

Значно пожвавили свою діяльність Ку-клукс-клан та Американсь­кий легіон -товариство ветеранів війни, створене у 1917 р. з ініціати­ви реакційного офіцерства. Цікаво, що прийняття XVIII поправки до Конституції США (відомої як «сухий закон») в грудні 1917 р. прохо­дило під прапором боротьби з більшовизмом. Аж до вступу у дію цієї поправки (після ратифікації конгресами штатів у січні 1920 р.) при­хильники сухого закону таврували своїх опонентів як «большевиків» та «руйнівників цивілізації».

У серпні 1920 р. після ратифікації 3/4 штатів вступила у дію XIX поправка до Конституції США про надання виборчих прав жінкам. Прийняття цієї поправки вважається найбільшим досягненням демок­ратичної адміністрації Вільсона, якому доводилося проводити в жит­тя свій ліберальний курс в умовах жорсткого протистояння з респуб­ліканською більшістю Конгресу.

Перебудова промисловості на мирні рейки призвела до значного скорочення об'ємів промислового виробництва США - з червня 1920 р. по квітень 1921 р. воно зменшилося на 32 відсотки. Зросло безробіття - з 2,1 млн до 4,9 млн чол., доходи фермерів упали на 40%. Вказані причини зумовили перемогу на президентських виборах рес­публіканського кандидата У. Гардінга. Республіканська партія мала також тверду більшість в обох палатах Конгресу. Нова адміністрація рішуче відмовилася від принципів державного регулювання економі­ки та виступила проти «зосередження надзвичайних повноважень та екстраординарної концентрації влади в руках федерального уряду».

На практиці це означало закриття створених в роки світової війни федеральних агентств для здійснення урядового контролю над най­важливішими галузями економіки, розпродаж державного флоту за символічними цінами (понад 200 кораблів були продані за 430 тис. доларів, тобто суму, меншу за вартість побудови кожного з них), від­мову від федеральних асигнувань на допомогу безробітним тощо. Цими заходами вдалося вдвічі скоротити державні витрати. Для акти­візації економіки в листопаді 1921 р. було суттєво знижено ставки податкового обкладання на монопольні прибутки (з 65 до 50%), в оренду нафтовидобувним монополіям за безцінь передавалися обширні нафтоносні райони.

Така політика республіканців в інтересах великого капіталу сти­мулювала самоорганізацію робітничого класу: зростала чисельність профспілок, проходили грандіозні страйки шахтарів та залізнични­ків. Ще в 1919 р. зорганізувалися дві комуністичні партії, які у трав­ні 1921 р. об'єдналися під проводом Ч. Рутенберга. На поч. 20-х ро­ків припадає і створення перших масових організацій кольорового населення. Найбільша з них, Національна асоціація сприяння про­гресу кольорового населення (НАСПКН) налічувала не менше 100 тис. членів.

Президентські вибори 1924 р. дещо несподівано ознаменувалися відносним успіхом незалежного кандидата Р. Лафолетта, який зібрав 16,5 відсотків голосів виборців та переміг в одному зі штатів (Віскон-сін). Це свідчило про певну кризу звичної двопартійної системи. А переміг на цих виборах республіканець К. Кулідж, що пояснювалося початком нового економічного піднесення в США тривало майже 7 років. У 1929 р. рівень промислового перевищив показники передкризового 1920 р. на 32%. 

 Національний дохід країни з 86,8 млрд доларів у 1929 р. скоротився в 1933 р. до 40,3 млрд, тобто більше, ніж удвічі. В 1933 р. в США налічувалося 12 830 тис. повністю безробітних, тобто 24,9% від усієї чисельності робочої сили. Повну зайнятість зберігали, за даними профспілки АФП, лише 10% робітни­ків, решта працювала неповний робочий тиждень. Розорилися 897 тис. фермерських господарств (14,3% від загальної кількості). Агонія фі­нансової системи, крах сотень банків позбавили їх вкладників усіх багаторічних накопичень. Якщо вдатися до не зовсім коректного порівняння, США в 1929-1933 pp. переживали щось подібне до українського колапсу економі­ки 90-х років. Лише у Нью-Йорку в 1931 р. було зафіксовано 2 тис. ви­падків голодної смерті. Адміністрація Гувера намагалася вийти з кризи старими методами. Так, на вирішення проблеми безробіття до кін. 1932 р. було виділено лише 30 млн доларів, тобто аж по 2 долари на кожного безробітного. Країною прокотилася хвиля страйків. Активізувала свою діяльність донедавна хирлява компартія США. Урядові навіть довелося кидати проти демонстрантів регулярну армію (28 липня 1932 р.). В регіонах почали з'являтися місцеві партії на противагу загальнонаціональ­ним - демократичній і республіканській. Так, у Міннесоті на виборах 1930 р. губернатором був обраний лідер фермерсько-робітничої партії Міннесоти Ф. Олсон. Над країною, здавалося, нависла загроза сепа­ратизму. На президентських виборах 1932 р. балотувалися, поруч з тради­ційними республіканцями і демократами, ще й лідер Соціалістичної партії Н. Томас (882 тис. голосів) та комуніст У. Фостер (103 тис). А переміг на виборах демократ Ф. Рузвельт (22 810 тис), його партія завоювала абсолютну більшість місць в обох палатах Конгресу. У листопаді 1933 р. США останніми серед великих держав ви­знали СРСР. Це було ще однією ознакою того, що в Білому Домі з'явилася адміністрація прагматиків, готова відмовитися від звичних догм зовнішньої і внутрішньої політики.