Місцеве самоврядування — особливий вид управління, реалі­зація гарантованого законом права територіальних спільнот гро­мадян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою від­повідальність, вирішувати всі питання місцевого значення, дію­чи в рамках закону і виходячи із інтересів населення. Тут територіальна спільнота (громада, комуна, муніципалітет) ви­ступає первинним суб'єктом місцевого самоврядування. її не слід плутати з територіальною одиницею (село, селище, місто, регіон, область), яка є просторовою основою місцевого само­врядування, а не його суб'єктом.

Місцеве самоврядування має специфічну правову форму в кожній державі і залежить від її устрою, історичних, національ­них та інших особливостей. При однаковості ознак місцевого самоврядування у країнах по-різному вирішується питання: чи представляють органи місцевого самоврядування глибинний шар державної влади або є відокремленими від держави, але взаємо­діючими з нею, специфічними організаціями управління спра­вами суспільства.

Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію про місцеве самоврядування, яка натепер перетворилася на частину українського законодавства. Відпо­відно до цих європейських документів Конституція України (роз­діл XI) дозволила місцевому самоврядуванню самостійно вирі­шувати питання місцевого значення.

Функціонування системи місцевого управління розглядаєть­ся як децентралізація і деконцентрація влади. Під децентралізаці­єю розуміється передача центром окремих повноважень місце­вим виборним органам, а під деконцентрацією — делегування повноважень призначуваним із центру органам місцевої адміні­страції. Місцеве самоврядування — це децентралізована форма управління.

Риси місцевого самоврядування в Україні.

1.    Не є складовою частиною державного механізму управлін­ня в країні, проте, як і держава, здійснює публічну владу, владу народу.

2.    Є однією з форм народовладдя. Здійснюється громадою («місцевим співтовариством») у межах певної території як без­посередньо (референдум, вибори, сходи та ін.), так і через орга­ни місцевого самоврядування.

3.    Має особливий суб'єкт — населення, громадяни, що меш­кають на певній території.

4.    Має особливий об'єкт управління — питання місцевого значення.

5.    Має самостійність, що виражається в його організаційній відокремленості, у праві на фінансово-економічні ресурси (Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування в Україні є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші грошові кошти, земля, природні ресурси, що знаходяться у власності територіальних спіль­нот сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що знаходяться в управлінні районних і обласних Рад.) , у ви­конанні значної частини суспільних справ у рамках закону та ін.

6.    Несе відповідальність за свою діяльність, що забезпечуєть­ся різними формами контролю з боку населення.

7.    Поєднує у собі засади інституту громадянського суспільст­ва і державної влади: баланс державних і місцевих інтересів забезпечується законом. Значна частина діяльності місцевого са­моврядування — вирішення питань, на які держава впливає у багато способів (правових, фінансових та ін.). Органи місцевого самоврядування можуть наділятися окремими повноваженнями органів виконавчої влади, брати участь у здійсненні державних функцій. У цьому разі державні органи мають право здійснюва­ти контроль за реалізацією наділених повноважень.

Відзначимо, що конституційний поділ державної влади і мі­сцевого самоврядування в Україні має практичне підґрунтя, хоча й не носить абсолютного характеру. Важливо, щоб у самовряду­ванні поєдналися дві основи — державна та громадська.

Організаційні форми місцевого самоврядування виражаються через форми демократії:

·        безпосередню (широка особиста участь громадян в управлін­ні через громадські ради, комісії, домові, вуличні квартальні та інші органи самоорганізації населення, референдуми, опитування
та інші форми, що допускаються за законом);

·        представницьку (наявність представницьких вищих органів на місцях, обраних посадових осіб і право відкликання їх вибор­цями; функціонування органів місцевого самоврядування: сіль­ських, селищних, міських Рад та їх виконкомів).

Представницька і виконавча частини органу місцевого само­врядування, при збереженні своєї відносної самостійності, об'єднані в єдине ціле одним керівником. Цим керівником є голова самих Рад.