Історія ідеї про правову і соціальну державу

Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше — у XIX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принци­пів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу:

¾    про владу закону як поєднання сили і права (Аристотель, Солон);

¾    про відрізнення правильних і неправильних форм правління (Сократ, Платон);

¾    про відрізнення природного і позитивного права та їх спів­відношення (Аристотель, Демокрит);

¾    про рівність людей за природним правом (римські юрис­ти, стоїки);

¾    про право як мірило справедливості, що регулює норми спілкування (софісти, Цицерон та ін.);

¾    про державу як правове об'єднання людей (Цицерон); (Держава, за Цицероном, це не «будь-яке об'єднання людей, зібраних у будь-який спосіб», а «об'єднання багатьох людей, зв'язаних згодою щодо питань права і спільними інтересами». З погляду співвідношення з правом держава є не що інше, як «спільний (колективний, загальний) правовий пристрій».)

¾    про сфери приватного і публічного права, про юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи).

Символічним вираженням уявлень про державну владу, що визнає право, тобто про справедливу державну владу, став образ богині правосуддя із зав'язкою на очах, із мечем і терезами пра­восуддя. Він уособлює єднання сили і права: охоронюваний бо­гинею правопорядок рівною мірою є обов'язковим для усіх. Образ правосуддя виражає зміст і ідею не лише справедливого суду як спеціального органу, а й ідею справедливої, правової, державної влади.

В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішально­го значення у працях дослідників набувають проблеми поділу функцій влади, правової організації владних відносин, співві ношення політичних сил, що виключають монополізацію влад в руках одного органу, особи або спільноти. Затверджуються і де свободи особи, панування права в приватних і публічних відносинах. Дж. Локк в Англії (XVII ст.) виступив з обгрунтуванням доктрини «законності опору всіляким незаконним виявам вла­ди». Ш. Монтеск'є у Франції (XVIII ст.) заявляв, що для запобі­гання зловживанню владою є необхідним такий порядок, де власті могли б взаємно себе стримувати.

Філософську основу сучасної теорії правової держави заклав німецький філософ Іммануїл Кант, у вченні якого центральне місце посідає людина як член суспільства і як особистість. Хоча словосполучення «правова держава» в його працях не вживалося (воно звучить у нього як «правовий державний устрій»), Кант наполягав на узгодженні дій держави з правом, підкоренні її правовим законам.

Уперше термін «правова держава» було вжито німецькими вченими К.Т. Велькером (1813), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридично завершеного поняття «правова дер­жава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку. У 1829 р. він навів визначення правової держави як конституційної держави, що має грунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод гро­мадян, на забезпеченні судового захисту особи.

Отже, історично правова держава — це конституційна дер­жава. Вона виникає як реакція на абсолютну монархію, як ви­мога обмеження діяльності центральних державних органів від­повідними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

Теорія правової держави поширилася на країни Західної Єв­ропи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протя­гом десятиліть. На домінуючу перетворюється ідея про те, шо в правовій державі відносини між людьми і державою регулюють­ся нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства. Це означає, що піддані, які раніш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, наділених, крім обов'язків, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правової держави вважається забезпечення сво­боди громадян, свободи ініціативи, підприємництва і розвитку відповідно до принципу «дозволено все, що не забороне­но законом».           

Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана кра­їна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади зако­ну, поділ влади та ін.