Державна служба — врегульована законодавством професій­на діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

Цивільна:

–        у державних органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої та судової гілок влади);

–         у державних установах і органах управління державними підприємствами

Мілітазизована:

–        військова (у збройних силах);

–        воєнізована (в органах міліції).

Службовими особами є службовці державних органів, орга­нізацій, органів управління державними підприємствами, орга­нів місцевого самоврядування, комерційних організацій, що сво­їми діями створюють юридичні акти або спроможні породжува­ти, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

Службовець — учасник подвійних правовідносин:

—    трудових, що залежать від професійного особистого ста­новища, трудових прав і обов'язків, від процесу праці;

—  адміністративних, що залежать від виконання служби, управлінських функцій (відносин влади).

Державний службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі тру­дового договору (контракту), що одержує заробітну плату з дер­жавних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється служ­бовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці — особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави. У багатьох країнах даних осіб відносять до чиновників і відрізняють від простих державних службовців (учителів державних шкіл, працівників пошти, телеграфу та ін.). З юридичної точки зору відмінності між ними кореняться в нормах галузі права, що визначає їх спеціальний (службовий) правовий статус: правовий статус чиновників (безпосередніх державних службовців) визна­чається нормами адміністративного права, а правовий статус про­стих державних службовців — нормами трудового права (за допомо­гою трудового договору). Не однаковими є й порядок їх прийнят­тя на службу (присяга), привілеї (незмінюваність) та ін.

У ряді країн, що належать до англо-америкалського типу правових систем, найчисленнішу групу службовців розглядають як публічну службу, а власне державних службовців,— як цивіль­ну, яка є різновидом публічної служби. Крім цивільної служби виділяють ще такі галузі служби: поліцейську, військову, судову, тюремну та ін.

Ознаки державного службовця як професіонала управління:

•      має інформацію як особливий предмет праці, за допомо­гою якої впливає на тих, хто управляються (обслугову­ються);

•      працює оплатно (одержує заробітну плату);

•      працює в інтересах тих, хто оплачує роботу;

•      працює на професіональній основі, обіймаючи посади від­повідно до кваліфікації та досвіду.

Обсяг і порядок використання державним службовцем влад­них повноважень фіксуються в юридичному документі — поса­довій інструкції, штатному розкладі та ін.

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних служ­бовців можна поділити на:

o       керівників;

o       спеціалістів;

o       технічний персонал;

o       допоміжний персонал.