Поняття історичного типу держави і права.

Типологія держави і права призначена розподіляти дер­жави та правові системи, які існували й існують нині, на певні групи, що дають змогу розкрити їх найсуттєвіші риси. Сутність держави і права полягає в їх здатності задоволь­няти життєво важливі потреби та інтереси певної спільноти (класу, народу, соціальної групи). Ця соціальна сутність змінювалася з історичним розвитком держави і права. Саме тому їх типи називають історичними.

Історичний тип держави і права являє собою систему суттєвих рис, притаманних тим явищам соціальної дійсності, що виражають їх сутність та історичне призначення.

Існує кілька основних підходів до визначення типології держави: формаційний, технократичний і цивілізаційний.

З погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально–економічних відносин, які склалися у суспільстві. Засіб виробництва (соціально–економічні відносини) є ба­зисом, а держава, право, релігія, мораль, мистецтво – похідні від базису явища. Наприклад, якщо в суспільстві панують рабо­власницькі соціально–економічні відносини, то й держава є рабовласницькою й захищає, передусім, інтереси рабовласників.

Карл Маркс виділяв такі історично існуючі типи держави: рабовласницька, феодальна, буржуазна. У майбутньому, з погляду Маркса, внаслідок соціалістичної революції повинна виникнути держава диктатури пролетаріату, що приведе до відмирання держави й права як непотрібних у комуністичному суспільстві явищ.

Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Деніел Белл) до історичної типології держави ґрунтується на пріоритеті рівня розвитку технології, що визначає тип держави. Автори цієї точки зору на еволюцію держави розрізняють три рівні розвитку технології: аграрний, промисловий (індустріальний) та постіндустріальний (інформаційний). Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпосному праві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Такою, наприклад, державою був Стародавній Єгипет. Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особистості. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу та юридичну рівність людей. До цього типа відносилась, наприклад, більшість держав Західної Європи у ХІХ – на початку ХХ ст. Зараз людство переживає етап постіндустріального суспільства. Сучасним інформаційним технологіям, що втягують до виробництва та управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.

З позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер) історія людства – це історія народження, розвитку та згасання замкнутих, локальних цивілізацій. Кожна з цивілізацій своєю основою має, насамперед, духовну підвалину («велику ідею», за висловом Тойнбі): своєрідну релігію і культуру, національну психологію. Кожна з цивілізацій має властивий для неї тип держави.

Якщо з погляду Маркса всі народи Землі та всі держави пройшли (чи пройдуть) ті ж самі стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов’язані між собою і практично не впливають одна на одну. Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську, еллінську, західну, православну, мексиканську та інші цивілізації, що зумовили історичний тип держави, який відповідає тільки їм.

Кожен з підходів до типології держави має свої сильні й слабкі сторони, по–своєму висвітлюючи різні аспекти складного шляху розвитку суспільства, держави та права

Історії відомі рабовласницький, феодальний, буржуазний і перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (раніше останній називали соціалістичним ) типи держави і права. До основних причин зміни типів держави і права належать зміна виробничих відносин внаслідок розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури су­спільства; встановлення нового співвідношення соціальних сил, зміна панівної групи суспільства; зміна соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншого класу чи групи.

Однак характеризуючи зміну одного типу держави і права іншим, треба враховувати і їхню відносну самостій­ність, а саме:

- відносну відокремленість від суспільства;

- наяв­ність внутрішньої будови;

- залежність від зовнішньополітич­них умов і необхідність виконувати загальносоціальні функ­ції.

Останній фактор зумовлює існування держав перехідно­го періоду, а також можливість не лише поступової зміни одного історичного типу іншим, а й революційного пере­ходу.