Передумови виникнення Запорізької Січі, використання її урядом Речі                  Посполитої для захисту південних кордонів.

    З другої половини XV ст. починається відродження українського  козацтва на пустопорожніх землях. Це була територія  на  півдні  від  Білої  Церкви, землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького. Першопричиною відродження тут козацтва були "ухідництво" та "добичництво". Вже  в  другій половині XV — на початку  XVI  ст.  на  Наддніпрянщині  утворилися  громади

вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок  невдоволених існуючим ладом в польсько-литовській державі. Починаючи з  другої  половини XVI ст., у безкраї  простори  Дикого  Поля  ринув  потік  селян-втікачів  з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального протесту селян проти сваволі панів. Внаслідок втеч селян і міської  бідноти в степах південної Київщини та Брацлавщини  зростала  чисельність  вільного населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.

    Козаки розорювали "пустопорожні" землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від  нападів  татар.  Згодом  козаки  самі почали здійснювати походи на кримських татар. В  кінці  XV  ст.  Українські козаки вчинили ряд походів проти татар,  завдавши  їм  поразки  біля  гирла Дніпра. Кримське ханство змушено  було  побудувати  фортеці  на  Дніпрі  та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі  фортеці.  В  1521  році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523  році  ходили  у  Крим  та  спалили Очаків, в 1545 році знову напали на Очаків і здобули його.  З одного боку, поява такої небезпечної сили, як  козацтво,  на  рубежах Польсько-литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної  миті  ця  руйнівна сила могла нанести удар по державі.  Внаслідок  втеч  селян  пани  втрачали робочу силу. З іншого боку, новоосвоєні козаками  землі  на  Наддніпрянщині приваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків придбала  безкоштовну силу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.

    На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки  об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах.  Тут обирали козацьку старшину: отаманів,  осавулів,  суддів.  Кожен  козак  мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати  на звіра.

    На  землях,  освоєних  козаками,  вже  ніколи,  як  їм  здавалося,   не з'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя. Але на початку XVI ст. король своїми указами, а господарі  —  грамотами починають роздавати простори, зайняті  козаками,  литовським  та  польським панам — магнатам. Острозькі, Вишневецькі, Ражинські отримували документи на "окраїнні"  землі,  будували  там  свої  замки-маєтки.  Чимало  цих  земель віддавалось за службу великому князю чи королю з правом збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою користь.

    Королівські старости непокоїлися, спостерігаючи, як  зростає  кількість озброєних незалежних козаків,  котрі  часто  виявляли  неповагу  до  влади. Щоправда, старости ці як члени магнатських родів самі часто  наживалися  на ситуації  та  отримували  чималі  гроші,  обкладаючи  великими   (й   часто несанкціонованими) поборами  козаків,  що  намагалися  торгувати  у  містах рибою, шкурами тварин, тощо. Однак найважливішим було те, що вони знайшли в козаках ідеальних оборонців кордонів від татарських  наскоків,  а  одним  з найобтяжливіших обов’язків старост якраз і був захист кордонів. Так, у 1520 р. черкаський староста Сенько Полозович завербував  загін  козаків  служити прикордонною вартою. У наступні десятиліття інші старости, такі як Євстафій Дашкевич,  Предслав  Лянцкоронський  та  Бернард  Претвич,  почали  активно мобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків.

    Перші   магнати,   що   організували   козаків,   були    православними неспольщенними українцями.  До  найславетніших  серед  них  належав  Дмитро (“Байда”) Вишневецький, канівський староста. У 1553-1554  рр.  Вишневецький