Литва внесла грунтовні зміни в устрій нашого краю. Велике князівство Литовське відрізнялося від давньої Київської держави тим, що вся влада була сконцентрована в руках великого князя. Литва щасливо обминула ту небезпеку, яка стала причиною занепаду Києва: вона не розпалась на окремі князівства, а залишилася одноцілою.

Литовське Князівство

У XIV столітті – у часи політико-економічного та культурного занепаду України – почали підноситися її сусіди: Литва, Польща та Московська держава. Вони швидко розросталися, і їх, цілком природно, приваблювали українські землі, що поступово втратили свою могутність та політичний вплив. Крім православного митрополита, що виїхав у 1300 р., місто покинули багато бояр і найзаможніші купці. Протягом тривалого часу Київ навіть не мав свого князя. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом часу через чвари та конфлікти у Золотій Орді Україна постійно виявлялась на периферії політичних інтересів. Українські землі ніби чекали наступного завойовника. І найбільш наполегливим і успішним серед войовничих сусідів виявилось Велике князівство Литовське. Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.

У трагічному XIII сторіччі, протягом якого Русь (потерпала) від усобиць та наскоків степовиків, Литва теж не уникла випробування. Прибалтійські землі потерпали від ударів Тевтонського ордену. У середині ХІІІ ст. князь Міндаугас (Міндовг) об'єднав войовничі язичницькі племена, щоб протистояти натиску німецьких хрестоносців. Із цієї боротьби литовці вийшли згуртованими і готовими не лише до оборони своєї землі, а й до завойовницьких походів. З 1236 по 1263 рік Міндаугас об'єднав литовські етнічні землі та заснував державу. У 1253 з політичних міркувань Міндаугас прийняв християнство і отримав корону з рук Папи Римського, день коронації – 6 червня – є тепер у Литві національним святом. А у 1340-х роках, під час правління його сина Міндаугаса Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям», вони вступили на українські землі. Оволодівши приблизно половиною територій Київської Русі, і розгромивши у восени 1362 там році татаро-монгольське військо у битві на річці Сині Води, литовці забезпечили новому державному утворенню стабільність та на деякий час убезпечили від зовнішніх зазіхань. Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.

За 18 років до Куликовської битви військо великого князя литовського Ольгерда розгромило на Синіх Водах трьох ординських ханів. Ця поразка, вважають сучасні історики, мала для Золотої Орди далекосяжні згубні наслідки. Місцем, де восени 1362 року військо Ольгерда завдало ординцям тяжкого удару, був, імовірно, берег Синюхи в районі села Торговиця на Кіровоградщині.
Перші згадки про битву на Синіх Водах зустрічаються ще в писемних пам'ятках XIV—XVI століть. Про розгром золотоординців у 1362 році йдеться, зокрема, в «Хроніці польській, литовській, жмудській та всієї Русі» Мацея Стрийковського, вперше виданій 1582 року. У 1430—1440 роках тема синьоводської битви виникала навіть у політичних суперечках між Польським королівством і Великим князівством Литовським — кожен шукав історичні підстави, щоб довести своє право на володіння Подільською землею...