Особисті права — це природні права, які людина одержує від народження. їх держава визнає за людиною. Вони є невід'ємним елементом свободи людини і забезпечують особі не тільки життєво важливі умови існування, а й надають фактичну можливість вільно розпоряджатися собою, гарантувати невтручання у сферу її індивідуальної життєдіяльності². Саме тому їх поширюють не тільки на громадян конкретної держави, а й на всіх інших людей, що перебувають на її території.

Боротьба   з    порушеннями    особистих    прав    і    свобод   утворює   сферу    кримінального   та адміністративного права.

Особисті права і свободи прийнято поділяти на дві групи:

1)          перша група прав охоплює право на життя, на свободу особи та на фізичну цілісність;

2)    друга група прав включає право на свободу думки і совісті, свободу приватного життя і комунікації,   право  на  недоторканність  житла,   свободу   пересування  та  кримінально-правові   і процесуальні гарантії особистих прав і свобод.

Відповідно до ст. 27 КУ кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

У зв'язку з даним правом виникає ціла низка проблемних питань:

1)  проблема часових меж поняття «життя».

2)питання щодо права жінки вирішувати питання про припинення вагітності (право на аборт).

3)   проблема смертної кари.

4)  проблема евтаназії.

Відповідно до ст. 28 КУ кожен має право на повагу до його гідності. Ця норма є логічним продовженням припису, зафіксованого у ст. З КУ, згідно з яким, зокрема, честь і гідність людини, поряд з іншими правами, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому під гідністю людини у науці конституційного права розуміють сукупність особистих прав і свобод, реалізація яких дозволяє кожній людині стати, бути і залишатися особистістю. На захист гідності людини спрямована ціла низка конституційно-правових гарантій, серед яких зокрема:

1)       ніхто  не  може бути  підданий  катуванню,  жорстокому,  нелюдському або такому,  що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;

2)   жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам;

3)   право на недоторканність приватного життя;

4)   право на недоторканність житла;

5)       право на невтручання в особисте і сімейне життя;

6)   право на свободу думки і слова;

7)   право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 29 КУ кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ця ж стаття встановлює гарантії реалізації зазначеного права:

1)       ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом;

2)   у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою;

3)   кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника;

4)   кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (процедура, яка у зарубіжних країнах називається «хабеас корпус» і застосовується практично в усіх країнах континентальної Європи);

5)   про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.