Значення права у римській державі і його особливості.

Римська держава була найбільшою державою античного світу. Її кордони простягалися від Британії, Галлії і Германії до Єгипту та Іудеї. Умовною датою заснування Риму вважається 21 квітня 753 р. до н. е. По суті справи це була чи не найбільша імперія світу. Законодавство цього мультинаціонального об'єднання мусило виробити такі правові норми, які з одного боку, не викликали принципових заперечень у підданих метрополії та провінцій, а з другого взаємно узгоджували інститути національного законодавства суб'єктів імперії. З врахуванням різного ступеня розвитку, національних традицій, релігійних вірувань народів, що мирно чи силою зброї уживалися на території Римської держави, стає зрозумілою вся грандіозність римського права.

По-друге, Римська держава історично виникла пізніше, ніж східні деспотії чи грецькі поліси, і у своєму праві мала змогу успішно запозичувати певні правові інститути, що склалися поза межами Риму. По-третє, історичний розвиток Римської держави та римського права охоплював тисячоліття. По-четверте, авторитет правознавців у Римській державі перебував на висоті практично недосяжній у порівнянні з усіма минулими і навіть сучасними державами світу. В період Республіки кар'єра юриста відкривала найширші можливості для амбітних вихідців з усіх верств населення, а для осіб, які не належали до сенаторської верстви, взагалі стала єдиним можливим шляхом до найвищих державних посад. Досить згадати той авторитет і вплив, якими користувався Марк Тулій Ціцерон, чиє походженя вершників було, здавалося би, занадто низьким для скільки-небудь успішного просування в аристократичній республіці, якою і був Рим. Посада префекта преторія (своєрідного консультанта імператора з питань юриспруденції) була другою за значимістю в неписаному табелі про ранги Риму періоду Імперії.

По - п'яте, римське суспільство приділяло праву виключну роль в справі розбудови держави і підтримання моральних устоїв. Право розглядалося не як інструмент досягнення корисливих цілей найбільш освічених чи заможних верств населення, а в якості інструменту справедливості, яка полягала у тому, щоб кожному дати те, що йому належить.

По - шосте, розвиток продуктивних сил та виробничих відносин у Римській державі сягнув раніше небаченого рівня. Європейські країни зуміли вийти на подібні об'єми економіки та характер економічних відносин (оренда, позика, фрахт, іпотека, товариства тощо) аж в період раннього капіталізму.

Слід також прийняти до уваги той момент, що велич Древнього Риму мала майже гіпнотичний вплив на політиків пізнішого часу. Тому можна говорити, що правові системи усіх Європейських і багатьох неєвропейських країн, в більшій чи меншій мірі, зазнали впливу римського права

Види римського права.

Будь - яка історична форма права, включаючи і римське право, об'єднує в собі право публічне і приватне. Так, римський юрист Ульпіан запровадив таке розмежування: публічне право - це те, яке звернене до статусу Римської держави, а приватне має на увазі вигоди окремих осіб. Тим самим в основу чіткого поділу покладено характер інтересів: публічне право стосується інтересів держави, приватне - окремих осіб.

Цивільне право регулює правові відносини, що виникають з приводу створення, набуття, використання, передачі і відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними особами.

Преторське право об'єднувало у собі юридичні новації, привнесені у правову практику на основі едиктів посадових осіб.

Право народів регулювало відносини римських громадян з інозецями - перегрінами, а також між самими іноземцями. Розроблення і впровадження норм права народів було компетенцією т.зв. перегрінського претора - римського магістрата.

Римське приватне право.

Приватне право включає у себе право власності, інститут володіння, інші, більш обмежені права на речі, договори та інші зобов'язання, сімейні відносини, спадкове право. Додамо також, що коло питань, які регулювалися приватним правом у Римі, було набагато ширше, ніж сьогодні. Наприклад, крадіжка у приватної особи приватного майна розглядалося як цивільне правопорушення.

Громадянство набувалося кількома шляхами: народження дитини у законному римському шлюбі; особливі заслуги перед Римом; вступ в римську армію; звільнення римським громадянином раба з наданням йому статусу громадянина.

Громадянство втрачалося в разі: смерті особи; продажу у рабство; потраплення у полон;

засудження за найтяжчі злочини;  вигнання з Риму у місцевості населені перегрінами.