З А К О Н   У К Р А Ї Н И

                           Про біженців

     ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 47, ст. 250 )
 

  ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
    N  662-IV (  662-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209
    N 2601-IV ( 2601-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 25, ст.336 )
 

     Цей Закон визначає правовий статус біженця в Україні, порядок
надання,   втрати   та  позбавлення  статусу  біженця,  встановлює
державні гарантії захисту біженців.

                             Розділ I

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Визначення термінів

     У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

     біженець - особа,  яка не є громадянином України і  внаслідок
цілком  обґрунтованих  побоювань  стати  жертвою  переслідувань за
ознаками  раси,   віросповідання,   національності,   громадянства
(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних
переконань,  перебуває  за  межами  країни   своєї   громадянської
належності  та  не  може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких  побоювань,  або,
не  маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни
свого попереднього постійного проживання,  не  може  чи  не  бажає
повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

     країна громадянської   належності   -   країна,  громадянином
(підданим) якої особа є.  За умови,  коли  особа  має  понад  одне
громадянство,  вона не вважається такою,  що не має захисту країни
своєї  громадянської  належності,  якщо  без  будь-якої   поважної
причини,   що   випливає   з   обґрунтованих  побоювань,  вона  не
скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої
вона є;

     країна постійного проживання особи без громадянства - країна,
в якій особа без громадянства постійно  проживала  до  прибуття  в
Україну;

     країна походження  біженця  - країна громадянської належності
для іноземця  або  країна  постійного  проживання  для  особи  без
громадянства,  стосовно  яких  у  таких  осіб існують обґрунтовані
побоювання стати жертвами переслідувань за ознаками, визначеними в
абзаці другому статті 1 цього Закону;

     третя безпечна  країна  - країна,  в якій особа перебувала до
прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через
територію  такої  країни,  і  могла  звернутися  з клопотанням про
визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

     дотримується міжнародних стандартів з  прав  людини  у  сфері
притулку,     які    встановлені    міжнародно-правовими    актами
універсального та регіонального  характеру,  включаючи  норми  про
заборону  тортур,  нелюдського  чи  такого,  що принижує гідність,
поводження чи покарання;

     дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців,
які передбачені   Конвенцією   про   статус   біженців  1951  року
( 995_011 ) та Протоколу про статус біженців 1967 року (995_363 ),
враховуючи принцип невислання;

     має національне законодавство у сфері притулку та біженців, і
її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають
притулок;

     забезпечить особі   ефективний   захист   проти   вислання  і
можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

     погоджується прийняти  особу  і  забезпечити  їй  доступ   до
процедури визначення статусу біженця чи надання притулку;

     члени сім'ї  біженця  -  чоловік  (дружина),  діти,  яким  не
виповнилося  вісімнадцять  років,  непрацездатні  батьки  та  інші
особи, які перебувають під опікою чи піклуванням біженця;

     законні представники  неповнолітньої  особи,  яка  не досягла
вісімнадцяти років, - батьки, усиновителі, дід чи баба, повнолітні
брат  чи  сестра,  опікуни чи піклувальники,  призначені такими до
прибуття в Україну,  інші повнолітні  особи,  які  до  прибуття  в
Україну  добровільно  чи  в  силу звичаю країни походження біженця
взяли на себе відповідальність за виховання дітей;