Судовий контроль

Судовий контроль —специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або проку­рорський нагляд за законністю в державному управлінні, а одноразо­во при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямками: за видом суду, який здійснює контроль, та за формою втручання в діяльність підконтрольного органу. В остан­ньому випадку виділяють пряму (безпосередню) і непряму (опосе­редковану) форми втручання.

В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди.

Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлений від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів. Така відокрем­леність обумовлена особливим статусом Конституційного Суду і предметом його контролю. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні. До його контрольних повноважень належать: обов'язок приймати рішення і давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК; вирішення питань про відповідність Кон­ституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжна­родних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту в межах, визначених Конституцією. На нього та­кож покладений обов'язок офіційного тлумачення Конституції та за­конів України (Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»).

Судовий контроль з боку судів загальної компе­тенції найбільш доцільно розглянути через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня і опосередкована форми втручання).

При розгляді цивільних справ за позовами і передусім таких, де однією із сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з точки зору відповідності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управлін­ня), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності дер­жавного органу. Це справи про незаконне звільнення (коли суд понов­лює на роботі), відшкодування збитків (зобов'язує сторону відшкоду­вати збитки, встановлює їх розмір), скасування рішення управлінського органу (про надання жилого приміщення) та ін. Форма втручання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосеред­ньою). Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу дер­жавного управління буде і у разі вирішення суддею справ, які розгля­даються у цивільно-правовому порядку (в тому числі справ про адмі­ністративні правопорушення). Ці правила врегульовано главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК). Судові рішення в таких випадках або скасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх посадових осіб), або ж не визнають юридичної сили за актами, що суперечать закону.

При розгляді кримінальних справ (найбільш показові з них — про розкрадання майна) суд, навпаки, може застосовувати тільки непря­му (опосередковану) форму втручання. Поряд з вирішенням питання про винність особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє законність дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить ок­рему ухвалу (ст. 340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі — КПК). Це форма інформування державних органів комерцій­них та інших структур, об'єднань громадян про виявлені порушення закону і умови, що їх породжують. Суд повідомляє про необхідність вжити заходів щодо їх усунення і попередження в майбутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації, на підприємстві, в установі, куди надіслана його ухвала, як це він робить при розгляді деяких цивільних справ, справ про адміністративні пра­вопорушення та справ по скаргах громадян. Обов'язок прийняти уп­равлінське рішення по окремій ухвалі та змінити ситуацію на краще лежить на керівництві відповідних органів і організацій.

Контроль з боку арбітражних судів має багато спіль­ного з контролем з боку судів загальної компетенції. Основна від­мінність між ними полягає в предметі спору і суб'єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Арбітражні суди у своїй діяльності керуються Арбітражним процесуальним кодексом України та Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражні суди». Значні відмінності має і процедура розгляду справ.

Викладене дає можливість дійти висновку, що судовий конт­роль в управлінні — це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках — зас­тосуванню до цих суб'єктів правових санкцій.